Глава 6

Я би погодилася на цю авантюру в будь-якому випадку. Але гроші — дуже приємний бонус. Якщо я маю прикидатися чужою дівчиною, спілкуватися з родичами Олега, більше місяця витрачати на нього вільний час, то логічно отримувати за подібну роботу гроші. Величезні гроші.

Альтруїзм залишився в минулому. Ростислав навчив мене цінити власні зусилля та не довіряти чоловікам.

Я зможу повернути ту суму, яку в мене вкрали. І відкрити свій магазин уже наступного року.

— Сподіваюсь, ми не будемо цілуватися? — питаю я, виходячи з теплого ресторану.

— Обійдемося триманням за руки та легкими обіймами. Батькам не обов'язково дивитися на наші любовні ігри.

— Фух, це неабияке полегшення.

— Чому? — питає Олег.

Трясця! Я не вмію правильно підбирати слова, коли знаходжуся поруч з Олегом. Несу все, що в голову приходить. Тепер він думає, що огодний мені на фізичному рівні. Але це не так.

— Я не люблю цілуватися. Тому й зраділа.

— Правда? 

— І чого ти такий здивований? — хмурюсь я. — Наскільки мені відомо, чоловікам ті поцілунки взагалі не потрібні.

— А чому ти одразу заговорила про чоловіків? — піднімає Олег ліву брову.

Ми стоїмо біля його автівки, вітер забирається під одяг, біля ресторану про щось голосно розмовляє компанія студентів. Хотіла би я приєднатися до них і думати лише про заняття та екзамени. У дорослому житті багато проблем.

— Просто. Я теж не люблю поцілунки, як і чоловіки. Це нудне дійство. Мокре, одноманітне, слизьке. Тому я рада, що можна обійтися без нього.

— Дивачка, — хмикає Олег. Він кидає погляд на свою автівку, потім на мене. Ховає руки в кишенях пальто і питає: — Прогуляємося трохи?

— Не наговорився про поцілунки? — всміхаюсь я.

— Чомусь саме ти про них згадуєш, — іронічно мовить він.

— Це випадково вийшло. Я просто… ну… Коротше, не люблю, коли всі навколо захоплено про щось розповідають, а я їх не розумію. Наприклад, я ненавиджу Геловін, а подруги обов’язково у цей день дивляться жахастики та купують тематичні костюми. Ще я цукрову вату з дитинства не куштую, вона липка й суха, але мої однокласниці витріщалися на мене, як на інопланетне створіння. З поцілунками така ж ситуація. Ну не моє це!

Олег тихо сміється. Я аж рота від здивування розкриваю. Він вміє сміятися? Оце так несподіванка! Я думала, що за шість років він забув про позитивні емоції.

Йому личать веселощі. Погляд тепліє, дрібні зморшки біля очей схожі на сонячне проміння, зуби білі й рівні, як у голлівудських зірок. Мої он не такі світлі, хоча я регулярно ходжу до стоматолога.

В Олега дуже приємний сміх. Навіть борода більше не псує його зовнішність. Навпаки, надає своєрідного шарму.

Я аж головою хитаю, коли розумію напрямок своїх думок. Я, чорт забирай, вважаю Олега симпатичним!

— Що смішного? — ображено питаю.

— Ти нагадала мені Марію. Коли вона щось вб’є собі в голову, то не знаєш, як реагувати.

Закочую очі. От не треба розповідати чоловікам про свої вподобання, все одно не зрозуміють. Коли Ростислав дізнався про мою нелюбов до поцілунків, то спробував мене «перевчити». Аж цілий вечір витратив. Закінчилося тим, що я вдала, ніби у захваті від його дій. Він зрадів і після того взагалі мене не цілував.

— Закриємо тему, — прошу я. — Краще скажи, що на мене чекає? Знайомство з твоїми батьками? Прикрашання будинку та ялинки до новорічних свят? Постійна взаємодія з Марійкою?

— Так, так і так. А ще я розкажу про тебе Ганні. Це мама Марійки. Ми залишилися хорошими друзями, і вона за мене переживає.

— А хіба друзів обманюють? — резонно запитую я.

Олег хмуриться, ніби вперше про це подумав. Прикольно, що він товаришує зі своєю колишньою дівчиною, але навіщо їй брехати? Через це їхні стосунки спаскудяться, і Марійка сумуватиме.

— Якщо керуватися твоєю логікою, то батьків теж не можна обманювати, — сухо говорить Олег.

— Ні, батьки — то інше. З ними ж ти не дружиш?

— А ти зі своїми? — він впивається в мене допитливим поглядом.

Здригаюсь мимоволі та обіймаю себе за плечі.

— Ні. Не вірю я в подібну дружбу. На те вони і батьки, щоб між нами завжди була дистанція.

— Ще ти сходиш зі мною на декілька зустрічей з бізнес-партнерами. Вони відбуватимуться у неформальній обстановці, тож нічого складного в тому не буде.

— А ким ти працюєш? Ну, тобто, який у тебе бізнес?

— Готельний, — коротко відповідає Олег.

Ох, і чого він такий закритий? Я би із задоволенням послухала, якими готелями чи хостелами він володіє, з чого починався його бізнес, як він досяг успіху. Мені ця інформація необхідна для того, щоб не прогадати з власною справою.

— Як думаєш, магазин спецій — це гарна ідея? — нерішуче питаю я.

— Будь-яка ідея стане гарною, якщо відповідально до неї підійти. Найняти талановитих людей, купити рекламу, продавати тільки якісний товар, постійно піаритися та вдосконалюватися. Тільки при такому підході бізнес стає успішним.