Глава 14

— Сценарій мені геть не подобається!

— Не хмурся, Кет! Тобі не личить! Що конкретно тобі не імпонує?

— Все. Це ніби писалося для якихось манекенів, а не живих людей. 

Хлопець нарешті відірвався від своєї надважливої роботи і взяв у руки сценарій. Почитав його кілька хвилин "по діагоналі", а потім кинув на стіл, ніби той був якоюсь дрібничкою і, повернувшись до екрана, відповів:

— Забий. Я вже тобі говорив — просто будь собою.

— Оке-е-ей! — протягнула, закотивши очі й прийнялася читати інші папірці.

До зйомок ми приступили дуже швидко. Я не встигла опам'ятатися, як Панченко почав говорити у камеру:

— Друзі, всім привіт! Раді вітати на нашому подкасті "Слово молоді". Я — Даня, а це — Кетрін і ми майже безтурботні студенти…

Поки брюнет коротко розповідав про те, хто ми такі та що збираємося обговорювати, я мило усміхалася, зручно вмостившись на високому стільці. Роздумувала над тим, чому ж почувалася такою спокійною? Адже взагалі не мала подібного досвіду раніше? ТікТоки не рахуються, вони не набирали й тисячі переглядів. Мабуть, я просто розуміла, що відповідальність за провал не лежатиме на мені. Та й в договір я підписала лиш на один епізод. 

— … отже, розкажи трохи про себе, Кітті!

Карі очі випромінювали доброту, а на пару зі щирою посмішкою він взагалі здавався янголятком. Але ж я знала, яким Панченко є насправді. 

Здається, він говорив бути собою? Так навіть краще!

— Я — Катя, Качуре, — мило усміхнулася, вдаючи саму невинність, — і я теж навчаюся на магістратурі, тільки моя спеціальність — економіка…

Розповівши трішки про життя-буття нашого факультету, одразу ж отримала наступне запитання:

— Чи не вважаєш ти, що помилилася з вибором спеціальності?

Він дивився на мене так пильно, що здавалося, ніби ми не на шоу, а брюнет просто бажає дізнатися, що відбувається в моїй голові.

— Я зрозуміла це ще у першому семестрі, коли довелося читати тони нецікавої мені інформації. Але опускати руки я не звикла, тож йтиму до кінця. А ти не помилився?

— О, ні, я ще з малечку знав, ким хочу бути, тож можна вважати, що одна мрія здійснилася. До речі, про мрії. Чого хоче пересічний студент економічного факультету?

— Аби навчання не переслідувало в снах, — відповіла без запинки, викликаючи посмішку в хлопця.

Мені подобалося отак з ним розмовляти, на прості студентські теми. Панченко відкривався мені геть з іншої сторони. Розумний, досвідчений, начитаний, з добре підвішеним язиком. (b81Idud6 промо на безкоштовне читання цієї книги) Коли брюнет не корчив з себе ловеласа, то був геть іншою людиною. Порядною, цікавою, з ним хотілося розмовляти й розмовляти, дізнаватися його думку щодо різних речей.

Тому я власне й не помітила, коли спливло майже півтори години й хлопець став говорити слова завершення. 

Щойно зйомка закінчилася, підійшла задоволена Яна, хоча я й не помітила, що вона знаходилася тут. Здається, я взагалі нічого не помічала.

— Думаю, з Катею випуск таки вийде, — діловито заявила режисерка хлопцеві. 

Гей! Взагалі то я теж сиділа навпроти нього і можна було звернутися до мене! 

Панченко знизав плечима, безтурботно крутнувся на стільці. 

— Я ж казав!

Виходили ми з будівлі, маючи відчуття ейфорії. Принаймні, я — точно. А от Панченко був зайнятий — щось друкував у телефоні. Мені хотілося зазирнути в екран, аби дізнатися, хто йому весь час писав, хоча, з іншого боку, звуків вхідних повідомлень я не чула. 

Опинившись на вулиці, зупинилися. Повернувшись до мене, хлопець заховав смартфон у кишені джинсів та поправив сумку на плечі. 

— Вип'ємо кави, Кет?

Запитання мене дещо спантеличило. Дивилася на його смагляве симпатичне обличчя і не могла зрозуміти, хто зараз зі мною розмовляє — серцеїд чи ведучий подкасту "Слово молоді". Усмішка не була надто широкою, навпаки, здавалася трохи натягнутою. У мене навіть закралася думка, що Качур хвилювався. 

Дуже хотілося погодитися. Я мала бажання проводити з ним якомога більше часу. Саме тому й збиралася відмовитися. Піти спокійно на метро, можливо, вдалося б встигнути ще на останню пару.

— Вибач, але я пас…

Мене перебив дзвінок мобільного, який тримала у руці. Телефонувала Світі і, власне, мене це дуже здивувало, адже в цей час вона повинна сидіти на парі.

— Привіт! Щось трапилося? — не стала зволікати — хвилювалася за подругу.

— Трапилося, Катю! — Світі панікувала, сполохавши мене за одну мить. — Інтерв'ю вийшло! І знаєш, хто його брав у Алекса? Влас Артоболевські! 

Цей журналіст славився своїми скандальними розслідуваннями, де розкривав неприємні секрети відомих людей, витрясав брудну білизну з шаф високопосадовців та тих, хто полюбляв гріти руки. А ще ніхто ніколи не бачив його обличчя. Мабуть, не спроста. Звісно, були у нього і звичайні інтерв'ю, де він лише щиро та відверто розмовляв з артистами. Але Світі з якогось дива розхвилювалася.

Зиркнула на Панченка, який все ще стояв навпроти та чогось чекав. При ньому говорити про Алекса відкрито я не мала права.