Глава 13

Вівторок наступив занадто швидко. Я дещо хвилювалася, стоячи перед дзеркалом та довго-довго розчісуючи волосся. Розуміла, що участь у подкасті мене цікавить не лише як спосіб отримати від Панченка обіцяне бажання. Мені хотілося випробувати себе та зрозуміти, на що я здатна. І якщо в мене все вийде, чого зможу добитися в цій сфері.

Панченко написав за три хвилини до назначеного часу, що чекає мене біля будинку. Бачити його не дуже хотілося, але я не любила відступати. Якщо вже щось вирішила, то йшла до кінця. Тож швидко зібравшись, вийшла з дому, передчуваючи важкий, але цікавий день.

Сріблясте авто стояло під самим під'їздом, а його власник, поклавши руки на кермо, дивився незрячим поглядом крізь лобове скло. Втім, щойно я підійшла ближче, брюнет відмер і його обличчя засяяло від радості. 

— Привіт, Кет, — обперся ліктем на дверцята, де повністю було опущене вікно та висунув голову, щоб витріщатися на мене. Всі сховані почуття враз виринули на поверхню, затоплюючи груди болем. Перед очима постала картинка з останньої нашої зустрічі — руки хлопця на гузниці його ляльки. 

Але я таки змусила себе посміхнутися:

— Маєш паскудний вигляд! Втім, як завжди.

Хотілося вколоти його неприємно, але вийшло, як завжди.

— Це тому, що без тебе страждав усі вихідні, — брюнет продовжував усміхатися, мов нічого й не бувало. — Радий, що в тебе сьогодні підхожий для  нашого шоу настрій. Сідай! Нам ще в заторах не менш як годину стояти.

Скрипнувши від злості зубами, обійшла кляту бляшанку й сіла в салон, добряче гримнувши дверима.

— Вибач, воно якось само… — в моїх словах не було анітрохи щирості.

— Не хвилюйся, люба, ти тепер не безробітна, тож зможеш оплатити ремонт у випадку чого.

Цей ласкавий тон так і підбурював мене до нових випадів у його бік. Зиркнула незадоволено на Панченка, але язика таки прикусила. Надто задоволеним він виглядав. Розслаблено крутив кермо, вправно виїжджаючи з нашого двору. Біла футболка, легка джинсова куртка й такі самі штани, дорогий годинник, білі кросівки, гарне густе волосся, яке овівав легкий вітерець, що потрапляв крізь відчинене вікно, і щаслива посмішка на обличчі — він ніби був якоюсь відомою особистістю, а не студентом п'ятого курсу.

 Я не дивилася на нього довго, втім, кількох секунд вистачило, аби визнати — Качур не перестав мене хвилювати, дідько б його побрав! Навіть після того, як зробив мені боляче, тискаючись зі своєю Євою.

Пристебнувши пасок безпеки, попросила увімкнути якусь музику, аби попередити розмову з ним. Втім, Панченко не поспішав виконувати моє прохання.

— Катю, щодо того, що трапилося в барі. Розумію, що тобі було неприємно, тож…

Мені не хотілося слухати його! Не хотілося виправдань та пробачень. Все одно між нами ніколи й нічого не могло бути!

— Мені начхати, — повернулася до нього з глузливою посмішкою, — ти ким там себе уявив? Пупом землі? Спи з ким хочеш і можеш навіть не користуватися контрацептивами. Мені яке до того діло?

Напевно, говорила я доволі правдоподібно, адже Качур дуже важко зітхнув, а потім все ж увімкнув мені радіо, чому я безмежно зраділа. На диво, він більше не намагався до мене заговорити і я навіть запідозрила, що образила його тонку натуру. Але кілька разів зиркнувши на хлопця крадькома, зрозуміла, що він радше розв'язує в умі складні теореми, ніж тримає на мене зло.

Дорога зайняла у нас багато часу, але до місця ми все ж прибули вчасно. На високій будівлі, біля якої ми зупинилися, висіла вивіска доволі відомого телеканалу. 

— Ого, Панченко, ти як туди пробрався?

Я навіть трохи хвилюватися почала. Мені здавалося, що це буде якась шарашчина контора, де все робитиметься на галай-балай. А тут… телеканал, ще й доволі популярний серед молоді.

— Просто був хорошим хлопчиком, — він хитро усміхнувся, дістаючи із заднього сидіння сумку, в якій, схоже, лежав ноутбук, — ходімо!

Попри хвилювання, я все ж змусила себе вийти з автомобіля та піти до входу, тримаючись поряд з хлопцем. В будівлі нас зустріла охорона, яка видала мені тимчасову перепустку, Панченко ж показав їм свою, схоже, постійну.

Мене стала мучити цікавість. Яких це багатеньких мами з татом синочок, що йому відкриті такі двері? Скільки їм довелося заплатити, щоб впихнути Качура сюди? Мабуть, не мало. Мільярдери чи що?

Минувши прохідну, брюнет привів мене до ряду ліфтів.

— Панченко, хто твої батьки? — стримати цікавість мені таки не вдалося.

— Дуже хороші люди, — отримала усмішку у відповідь.

— Не хочеш розповідати, хай і так! Але й по рилу видно, що не з простих свиней! 

Двері ліфта відчинилися і я побачила нас обох в дзеркалі. І хай йому грець, але ми доволі мило виглядали — високий привабливий брюнет і я, що ледь діставала його підборіддя, у фіолетовому платті та на підборах.

— Я вже говорив, що мені до вподоби твій сьогоднішній настрій? — він теж дивився на наші відбитки, здивовано підвівши темні брови. Лише могла сподіватися, що не думав про те ж, що і я.

Ми зайшли в ліфт і розвернулися обличчям до дверей. Не бачила сенсу відповідати на запитання, тому просто стала дивитись на табло, де цифри швидко змінювалися одна одною.