Глава 10

Я провела в туалеті щонайменше п'ятнадцять хвилин, перш ніж змогла заспокоїтися остаточно. Мені необхідно було довести Качурові та його друзям, що я не істеричка та вискочка, а доросла розважлива жінка, якою себе почувала. Ну і не менш важливим було бажання від Панченка. 

Тож поправивши макіяж, розправивши плечі, з гордо піднятою головою пішла назад до компанії, яка, схоже, нарешті забула про тему весілля. Одначе там мене чекав сюрприз. Взагалі-то я їх любила, та навіть часом обожнювала по-дитячому, але коли вони мали довгі ноги, стервезне обличчя та сиділи на моєму місці, приємного було мало.

Ця дівка, Єва, що була Качуровою лялькою, сиділа та надто театрально сміялася, тримаючи в руках склянку з коричневим напоєм. 

Що ж, вирішила, що так навіть краще. Не доведеться терпіти ідіотські випади безмозкого брюнета. Щойно встигла сісти на крісло поряд з Вілом, де звільнилося місце, як Качурисько раптом встав та почав усіх виганяти з-за столу.

— Вставайте-вставайте! Треба трохи кості розім'яти, а то засиділися вже. 

Єва була дуже незадоволена таким розкладом речей, а мені здалося, що Панченко таким чином вирішив позбавитися її нав'язливої компанії. 

Піднявши усіх зі своїх місць, кого словами, а кого й силою, брюнет змусив компанію йти танцювати. 

Я сиділа до останнього, навмисне плануючи залишитися на місці, лиш би йому наперекір, хоча проти танців нічого проти не мала.

— Красунечко, мій квіте рожаний, — він трохи схилився в поклоні та простягнув праву руку, ліву заклавши за спину. Галантний джентльмен, нічого не скажеш!

Глянула зневажливо на його долоню, посміхнулася криво.

— Ні, я пас!

— Ех, знову ти розбиваєш моє серце, Кітті! 

Говорив сумно, а в очах хитринки блищали, ніби все одно на крок попереду знаходився. Але так просто опускати руки я не збиралася.

— Іди, тебе довгоніжка там приманює своїми шлюбними танцями, — кивнула за його спину, де вже відверто крутила задом Єва, підіймаючи руки вгору.

Панченко притлумив посмішку, а потім знову простягнув мені руку:

— Ходімо на диван, поговоримо.

— Це ти навмисне їх всіх спровадив, щоб мені наодинці нерви розхитувати.

Проігнорувавши руку хлопця, встала та неспішно попрямувала на диван. Хотіла пропустити Качура вперед, але він змусив мене сідати першою, сам же розмістився скраю, ніби навмисне відгороджуючи мене від виходу. 

— Хвилюєшся, що втечу? — скептично спитала. — Не хвилюйся, я не з лякливих. Вислухаю та скажу свою думку.

— Ні, Каті-Кет, просто з цього боку краще падає світло.

Він підсунув до мене мохіто, яке я недопила, і став чогось чекати.

Розгублено кліпнувши кілька разів, хитнула головою.

— Дякую, краще замовлю нове, — насупила носа, — раптом твоя барбі харкнула туди.

Він усміхнувся лише одними кутиками губ, але погляд залишався серйозним. За мить він віднайшов офіціантку в залі й ввічливим жестом махнув, аби дівчина до нас підійшла.

— Слухаю вас, — сяюча посмішка дівчини, на бейджику якої було написано "МЕРІ", змусила мене закотити очі. Качур теж широко усміхався, чим завжди хвилював жіночу стать. Не стало виключенням і це дівча. Навіть щоки порожевіли від сум'яття. 

Тільки мене обходила Качурова чарівність? Чи я єдиний виняток з правил?

— Можна нам ще один "Мохіто" і трав'яний чай.

— Я буду молочний коктейль, — втрутилася в розмову навмисне. Нема чого тут мене дратувати своїми взаємними витріщаннями одне на одного.

— Правильно, Кет, треба берегти здоров'я замолоду. Нам молочний коктейль і трав'яний чай. Цукор не потрібен, дякуємо!

Коли офіціантка нарешті подрібцювала до бару, чи куди там їй було потрібно, Панченко одразу ж приступив до справи.

— Отже, Кет, це буде щось типу подкасту. Розмови на різноманітні теми: від студентського життя до проблем сучасного світу. В майбутньому, якщо наші випуски "зайдуть" глядачам та стануть популярними, до нас приходитимуть зіркові гості…

Качур ще тривалий час розповідав різні деталі, пояснював, як це все відбуватиметься і наскільки часто.

Але я не почула головного.

— Чому я, Панченко? — врешті запитала, з цікавістю дивлячись в карі очі та попиваючи свій прохолодний коктейль.

— Маю дар, — він зробився менш серйозним, м'якішим, — вбачати в людях їхній внутрішній світ. І твій мені до вподоби. 

Не знаю чому, але його слова вразили мене до глибини душі. Дивилася на хлопця, час від часу кліпаючи, і не знала, що на це відповісти. Приємно, адже він цікавився тим, що було в моїй душі. Але на серці відчувала біль – саме такі слова я завжди хотіла почути від Ярослава.

Мені знадобилася приблизно хвилина, аби впоратися зі своїми почуттями. 

– Ти не такий вже телепень, яким здаєшся на перший погляд, – мило усміхнулася, спостерігаючи, як хлопець сів обличчям до мене, обперся ліктем на спинку дивана, а підборіддя поклав на долоню. – Можливо, я навіть змогла б стерпіти тебе деякий час та погодитися на цю цікаву пропозицію. Але лише за умови, що ти виконаєш моє бажання.