Глава 6

Настрою повертатися назад в будинок не було. На серці стало чогось так важко, хоча я ж знала, що він не погодиться йти на весілля. Він їх ніколи не любив, і Світі моя йому теж не подобається, як і він їй.

Чи то через нічну прохолоду, чи через відчуття самотності, але я обійняла себе за плечі та сіла на сходи перед будинком. 

Сьогодні небо було напрочуд зоряним (наскільки воно може бути таким у столиці з її загазованістю). Тому я просто сиділа та спостерігала за небом, яке було незвично прекрасним в цей вечір. Мені здавалося, що все обов'язково налагодиться, і Качур дурнуватий відчепиться, і Ярослав погодиться на весілля йти. Кінець кінцем, пернатому рано чи пізно набридне за мною увиватися, а Ярик… він же мене кохає, значить повинен зрозуміти, наскільки для мене це важливо. 

Так я й сиділа, мріючи про те, що одного дня все зміниться, аж поки не відчинилися вхідні двері.

Озирнувшись, впізнала Елу, яку геть не хотілося бачити. Краще б вже Качур вийшов, хоча б зігнала на ньому злість.

— Привіт! — дівчина сіла поряд. — Кльова вечірка, чи не так?

— Відстій, — буркнула я, сподіваючись, що ця дівчина звалить. Але вона весело засміялася.

— Насправді оживила її ти. Особливо своїм танцем. І Дані не раз дала відкоша, це було кумедно.

— Дякую.

Легка посмішка з'явилася на моєму обличчі, було приємно почути похвалу від майже незнайомої мені людини. Розговорившись з Елою, я змінила свою думку про неї. Дівчина виявилась справді компанійською, веселою та з прекрасним почуттям гумору. Вона так заливалася сміхом, коли я проклинала Качура за всі його гріхи та розгульний спосіб життя, що це підняло мій настрій. Я змогла забути про Ярика і навіть готова була повертатися додому — хотілося спати попри свіжість нічного повітря.

— Одного не розумію, — задумалася Ела, — чому ти так реагуєш на його залицяння? Мені здається, ти йому справді подобаєшся.

— Це не так, — захитала головою, пригадуючи наше знайомство. 

***

Це трапилося на першому курсі. Ми відвідували разом англійську. Тоді Панченко був іншим. Якимось простішим, скромнішим. Сидів собі на задній парті, слухав викладачку, відповідав на запитання.

Це зараз він знатний бабій, джиґун і казанова. Дженджуристий легковажний студент факультету журналістики. Мажор і зірка університету, часто хизується своєю популярністю серед дівчат.

А тоді Качур був звичайним хлопцем, взагалі не виділявся поміж інших. Принаймні, так мені здавалося. 

Визнаю, Панченко сподобався мені з першого погляду. Симпатичний, з  густим чорнявим волоссям середньої довжини, яке, здається, ніколи не розчісував. Втім, Качурові воно дуже пасувало. Родимка на щоці робила хлопця дуже милим. В його темних очах я бачила доброту, а ще вони були мудрими. Але особливою фішкою Данила Панченка виявилася розкішна голлівудська посмішка на тридцять два зуби, якою він нагородив викладачку, що розповіла дотепний жарт. Саме тоді й забилося моє серденько частіше.

Я ніколи не була сором'язливою. Якщо мені щось або хтось подобався, завжди йшла назустріч своїм бажанням. І не вважала, що хлопцям обов'язково потрібно робити перший крок.

Тому з легкістю підійшла до Панченка після першого ж заняття.

— Привіт! Я — Катя. У тебе хороший рівень англійської. Чи не міг би ти мені допомогти з цим предметом?

Це був ідеальний план для зближення. Я, Панченко та підручник з англійської. Що могло піти не так?

— Привіт, — він окинув мене байдужим поглядом, — ні, не міг би. Вибач.

Закинувши рюкзак на плече, хлопець підвівся й, обійшовши мене, попрямував до виходу.

Тоді огидний Качур добряче зачепив моє самолюбство, адже я завжди вважала себе симпатичною та привабливою. А ще мені майже ніколи не відмовляли особи протилежної статі. 

Більше я не звертала уваги на Панченка, вдаючи, ніби він анітрохи мені не цікавий. 

Пройшло понад чотири з половиною роки перш ніж життя знову нас звело. Щоправда, цього разу на просторах інтернету. 

Адміністрація нашого університету створила соціальну мережу виключно для своїх студентів. Світ виявився занадто тісним для нас двох. А якийсь дрібний недолугий сайт тим більше…

***

Елі я нічого, звісно ж, не розповіла.

— У нас зовсім різні погляди на життя. 

Двері знову відчинилися, гучна музика вирвалася на волю й за кілька секунд між нами з'явилася кудлата темна голова.

— Леді! Без вас нудно! Ходім танцювати!

Мені знову закортіло послати його до родичів у пекло, але я вже уявляла, що Качур казатиме, якщо я заявлю, що звалюю додому. 

— Зараз Катя вам покаже майстер-клас із танців.

Проігнорувавши качине крило, яке хлопець мені люб'язно простягнув, аби допомогти встати, самостійно підвелася й з гордою посмішкою пішла в будинок. Залишивши свої туфлі біля дивану, одразу вклинилася у натовп, що майже синхронно стрибав під музику.

Не знаю скільки ми веселились, танцювали та підспівували, але настав той момент, коли я більше не могла змусити себе рухатись, а спрага замучила так, що говорити стало важко. І це було проблемою. Адже на вечірках я принципово нічого не пила. А сумочка була надто крихітною, щоб туди влізла хоча б найменша пляшка.