Глава 5

Хлопець легко перестрибнув диван і всівся поряд, закинувши свою руку позаду мене на спинку дивана. 

Я повинна була триматися рівно, не панікувати та дати відсіч цьому нахабі, але чомусь серце так швидко билося, що я не могла навіть нормально дихати.

— Гей, це моє місце! — Роман незадоволено розвів руками, дивлячись на Панченка. 

— Більше ні, друже, — спокійно відповів йому той, не зводячи з мене очей.

А я не могла набратися сміливості, щоб врешті-решт повернути до нього свій погляд.

— Бісів донжуан! — схоже, Роман сердився. — Кет, що ти питимеш?

— Нічого, — поспішила відповісти, а потім все ж глянула на Качура. 

Він був одягнений у просту чорну футболку та темні джинси. Його волосся чомусь було вологим, вираз обличчя — задоволеним. В хижому погляді карих очей так і читалося: "Ось ти й попалася, мишко!"

Можливо, саме так і було б, адже мені й досі важко вдавалося дихати. Але за спиною хлопця я помітила ту саму фіфу, яку вчора бачила з ним у кав'ярні. Вона спускалася з другого поверху й дуже незадоволено дивилася в нашу сторону. А точніше, прямо на мене. Пройшовши до виходу, дівчина схопила фіолетову балонову куртку й гримнула дверима.

Це подіяло на мене, ніби холодна вода. Господи, як він тільки міг бути щойно з нею, а потім сидіти та витися тут біля мене?!

Я зобов'язана була обламати цього мажора. Ну хто, як не я?

— Нове тату? — Панченко кивнув на зап'ясток, де під плівкою літали мої ластівки. — Симпатичне. Означає, що ти почуваєшся вільною? 

Він хотів узяти мою руку, але я не дозволила.

— Саме так, Даку! Хочеш, щоб я зіграла? Граймо!

І чому я так сердилася на нього? Знала ж, що він саме такий — спідничник, якому начхати на чужі почуття. Взяти хоча б оцю дівчину. Уявляю, як їй було неприємно від цієї ситуації! На її місці я б цього придурка задушила б!

— Я вже говорив, що обожнюю, коли ти сердишся?

— Я повинна на це відповісти? — пильно поглянула в його очі, які повністю були зосереджені на мені. Качур нічого не сказав і нарешті відвів свій бісів погляд. А за тим і ракотицю, що лежала за моєю спиною.

— Граймо! — сплеснувши в долоні, скомандував він та взяв у руки скляну банку, наповнену папірцями. — Чия черга? Чи почнемо з тих, хто спізнився? Кітті?

Звісно, я могла не погодитися, дати задню. Але це було б доказом мого боягузтва. Тож впевнено дивлячись на Качура,  взяла папірець двома пальцями й стала читати. 

Правда: "Розкажи про місце, де ти вперше поцілувалася?"

Дія: "Покажи останнє фото у телефоні"

Дідько, одне краще другого.

— Вголос, Кет, — Панченко ліниво опустився поряд зі мною й підпер рукою підборіддя. Яким же дратівливим він був!

Прочитавши вголос правду та дію, задумалася. Фото у весільному платті їм бачити не обов'язково. Ще вигадають чого дурного, плітки універом підуть. Досить і того, що мене постійно шиперять з цим мачо.

— Мій перший поцілунок був у дуже романтичному місці, — таємничо усміхнулася, витримавши театральну паузу. — За гаражами.

Кімната наповнилася сміхом та свистом, хоча Панченко лише усміхнувся й одразу ж потягнувся за своїм папірцем.

— Правда — що ти робиш для того, щоб виглядати сексі. Дія — зніми один елемент одягу, — Качур одразу ж глянув на мене. — Вибач, Кет, знаю, що ти цього дуже хотіла, але боюся, що інші дівчата не втримаються, якщо почну роздягатися. Тож я обираю правду. І моя відповідь — нічого. Я просто такий, який є і все.

— Нудно, — захитала головою, відвернувшись від нього. 

Наступне коло пройшло занадто швидко. В основному всі обирали правду та розповідали якісь свої подробиці з життя. Хоча Віл обрав дію, адже йому випало поцілувати свого сусіда у щоку, тобто мене. 

І щойно він це зробив, один із присутніх, Євген, одразу поцікавився у Качура, чи той не ревнує.

— А чого її ревнувати то?  Ніхто зі мною не зрівняється, я ж ідеал. Вона завжди вибиратиме тільки мене.

— Ага, тільки чогось вона досі зі своїм мажором, — зареготав Віл.

— Просто ще не зрозуміла, що я — її доля.

Він так переконливо це говорив, безтурботно кидаючи до рота якісь чипси, що я навіть повірила у його слова. Але тільки на мить. 

— Доля твоя зараз десь під Задрипанськом збирає пляшки, щоб здати їх на склотару. Подай краще банку, моя черга тягти папірець. 

Качур усміхнувся, здається, вважаючи себе переможеним, але прохання виконав.

Краще б я не була такою зухвалою. Адже те, що я прочитала мені анітрохи не подобалося.

— Правда: що найбільше ти любиш облизувати? — промовила вголос, ледь стримуючись, аби засміятись. — Дія. Станцюй на столі...

Прикривши рукою обличчя, я слухала ажіотаж, який здійнявся навколо мене. Всі з нетерпінням чекали, який варіант я оберу. А я просто не знала, що буде гірше — розповісти інтимні подробиці мого життя з хлопцем чи лізти на стіл в короткій спідниці.