Глава 2

Мені не подобалися друзі Ярослава. Особливо цей противний Марко… Я все ще не могла йому пробачити те, що він клеївся до моєї Світі й навіть образив її, назвавши дівчиною легкої поведінки. Але мені все одно доводилося бачитися з ними час від часу заради мого хлопця.

Ми сиділи в улюбленому ресторані Ярика, що знаходився неподалік нашого універу, уже кілька годин. Поки хлопці обговорювали свої нудні справи, я вирішила зайти в мережу. Точно знала, що дурний Качур вже нашкрябав у своєму не менш дурному "Щоденнику" про нашу сьогоднішню зустріч. 

"Отже, вона визнала, що є кішкою. Хитрою та підступною. Привабливою та сексуальною. Але знову відмовила. Скільки ти ще збираєшся мучити моє серце, Кет?"

Серце я його мучу, бачте! Від злості аж всередині все переверталося. Можливо, якби я не знала Панченка, або він не мав репутації бабодура, мене б навіть це розважило, розсмішило.

Довго сиділа над телефоном задумавшись, щоб його такого відповісти. Хотілося "стукнути по носі" цього бовдура, але разом з тим зробити це вишукано, щоб не виглядати вискочкою в очах інших людей. 

Поки я роздумувала над відповіддю, під дописом Панченка потихеньку почали з'являтися коментарі. 

Першою написала "фанатка" Качура — Ела, вона ж Евеліна Панасюк, другокурсниця історичного факультету. Не можу сказати, що вона мені подобалася, оскільки мені часто вижалася фальш в її повідомленнях. Завжди добра, приязна з усіма, вона намагалася подружитися з кожним. А Даню взагалі вважала мало не найкращим другом, щоправда, він її більшою мірою ігнорував. 

Якось ми випадково зустрілися з дівчиною у буфеті універу й тоді вона здалася мені доволі милою. Тож я поняття не мала, чи інтуїція мене не підводить, чи я просто себе накрутила.

Ела: 

"Мило)"

Мило. Що тут милого? Качура по голові за такі милощі потрібно стукнути разочок. Чи два. Я ледь втрималася, щоб не відповісти їй неприємним смайлом, що блює. Зітхнула важко й перейшла далі — до наступного коментаря.

Віл:

"Чувак, ми з тобою! Ти зможеш її підкорити!"

Віл. Цей тип мені подобався, навіть попри те, що також був на стороні Панченка. В ньому відчувалася щира доброта, хоча я ніколи не бачила його в реальному житті. Клацнула на його профіль, аби прочитати досьє. 

Віл, Назар Коровкін. 

28 років. 

Віл не так, як Віл Сміт, а Віл — як бик. Впертий, як віл. П'є, наче віл. Їсть, наче два воли. По гороскопу — Телець. По китайському зодіаку — бик. Давно отримав диплом туристичного факультету, але ніяк не розпрощається з університетом. 

Останнє речення, якого ще кілька днів тому тут не було, змусило мене посміхнутися. Ці кумедні, зате правдиві біографії пише адмін, особистість якого  вкрай засекречена.

Цьому хлопцеві я не могла не відповісти, адже він завжди був милим до мене.

Кетрін Ерншоу:

"Віле, скільки не підтримуй пернатого, все одно Качуром залишиться. Далеко йому до вільної ластівки:)"

Задовольнившись власним жартом, погортала коментарі, серед яких здебільшого були слова підтримки, або ж емоджі з сердечками, а потім повернулася в реальність, в якій Ярослав дивився на мене, піднявши вгору одну брову.

— Що там? — кивнув на телефон, змушуючи мене напружитися.

Він нічого не знав про мої перепалки з Качуром. Не знав, що Панченко постійно пише, нібито мій хлопець не вартий мене і взагалі він телепень ще той. Я лише могла уявити реакцію Ярика на це все. Та він бідолашного Качура в порошок зітре…

— Так, зі Світі переписуюся. Каже, що Алекс приїхав. Це так прекрасно… — замріяно поклала на груди долоню.

Щойно Ярослав почув ім'я хлопця моєї подруги, одразу ж втратив інтерес. Чи мучили мене докори сумління через невеличку брехню? Однозначно, ні. Адже все це заради його ж блага. Ну і Панченка трохи шкода, все ж він не заслуговує на кару, яку Ярослав здатний йому влаштувати.

— Тобто ти хочеш організувати контору, — хлопець дивився на Марка з дуже серйозним виразом обличчя, — в якій будеш брати гроші з людей на ставки договірних матчів. Безпрограшні ставки. А потім, коли вони втягнуться, кидатимеш їх на бабло?

Важко зітхнувши, знову полізла в нашу університетську мережу. Ці дурнуваті хлопчачі стартапи, які постійно пропонував Марко, мене бісили. Навіть слухати не хотілося.

На диво, кілька годин в мережі було надто тихо. Але пізно ввечері, коли мені вже несила було слухати геніальний бізнес-план Марка, який обіцяв їм шалені гроші, Качур з'явився в онлайні й почав мені набридати.

Даня П.:

"Кет, я зрозумів, чому ти так по-дитячому поводишся! Сьогодні почув геніальну думку від одного знайомого — чим дорожча людина, тим більше ми виносимо їй мозок. От того ти й відкидаєш всі мої пропозиції таким грубим тоном."

Це повідомлення мене підбадьорило. В думках миттєво з'явилася відповідь, яку я стала друкувати.

Кетрін Ерншоу:

"По-перше, виносити мозок — це твоя професія. І ти до мене прилип, Даку, не я до тебе. По-друге, якби твої пропозиції не обмежувалися ліжком метр сорок на два, я ще, може, подумала б. А так… Кому ти потрібен взагалі?"