42. Лара. "Мені треба сказати йому правду"

Я подумала про те, що мені треба все розповісти Іллі, щоб він не думав, що я якась легковажна і даю надію їм обом. Але чи можна було говорити про те, що я граю роль нареченої Жені? Це була не моя таємниця. Тому скажу лише, що Женя побився і я лікувала його, а потім залишила тут, бо вже було пізно, але між нами нічого не було. Чи повірить Ілля? Ну, я принаймні буду мати чисту совість…

“Так, заходь”, — коротко написала я. 

Поставила чайник, бо розуміла, що розмова буде нелегкою. Певно, я мала сказати Іллі, що кохаю Женю, але досі сумнівалася, чи варто це робити. Я знала, що він буде відмовляти мене і якоюсь мірою буде правий. З Женею не дуже легко, у нього складний характер. І не факт, що зійшовшись, ми через якийсь час не розійдемося знову, тепер уже остаточно. А Ілля був спокійний, добрий, поряд з ним я могла почуватися в безпеці і не чекати якихось неприємних сюрпризів… Здається. я зовсім заплуталася і цієї миті не знала, що робити…

Ілля прийшов дуже швидко, навіть чайник ще не встиг закипіти. Він поглянув на мене і торкнувся долонею мого плеча.

— Ти як? — він зітхнув. — Може, нарешті скажеш мені, що у тебе з тим Женею?... 

— Це складно пояснити, — пробурмотіла я. — Мені його шкода, він зараз наче загублений… Ось побився в барі, прислав мені фото, я вирішила обробити йому рану, тому він приїхав до мене…

— Не думаєш, що це занадто? Що ти сама йому даєш надію? — Ілля зазирнув мені в очі. — При тому, що ти зустрічаєшся зі мною. 

 — Ти знаєш, що я досі щось відчуваю до нього, — сказала я.  — Важко отак в один момент все забути і почати життя спочатку…

— Він не хотів вашу дитину. Ти зробила вибір, правильний вибір, пішла від нього. А тепер мучишся через те, що допомагаєш йому, — він зітхнув. — Хоча він не заслужив нічого з цього. 

 — Мабуть, ти маєш рацію, — Ілля говорив логічні, правильні речі, хоча моя душа протестувала проти цього. Мені хотілося знову повернутися у вчорашній вечір, коли ми з Женею сиділи так близько і дивилися фільм. Згадала і сьогоднішній ранок, коли він обіймав мене у ліжку… І стало так сумно, що на очі навернулися сльози від думки, що це була наша остання ніч в одному ліжку. більше такого ніколи не буде…

— Він ніколи тебе не кохав, Ларо, — продовжив Ілля. — Якби кохав, повір, він би хотів дитину. Він просто самозакоханий егоїст, у якого забрали іграшку, і він хоче її назад, незважаючи ні на що. Але ти не іграшка. 

 — Мені здається, він нещасний зараз, — в мене у горлі стояв клубок, коли я говорила ці слова.  — Мені його шкода… Може, я надто слабохарактерна, не знаю… Але я весь час згадую те, що було раніше, і не можу це в одну мить перекреслити…

— Ти просто надто добра. А ще ти нещаслива саме через нього, — Ілля знову зітхнув. 

 — Між нами нічого не було, — чомусь стала виправдовуватись я. — Він просто заночував тут, а потім поїхав. 

— Зрозуміло, — Ілля подався вперед і обійняв мене. 

Я цієї миті дуже хотіла, щоб хтось пожалів мене, зрозумів, як мені важко. Була вдячна Іллі за це співчуття. Але наступної миті його губи торкнулися моїх губ. Це був дуже ніжний поцілунок, і все ж я відсторонилася, вивільнившись з його обіймів. 

 — Вибач, — прошепотіла я.  — Може, ще занадто рано…

— Все добре, я розумію, — він кивнув, але виглядав якимось замисленим в цю мить. — Тоді я піду, напевно. Маю деякі справи. 

 — Добре, дякую тобі, — я усміхнулась йому. — Мені пощастило, що ти поруч… І що ти розумієш мене…

Ілля кивнув і пішов. Я бачила, що, можливо, все ж засмутила його. 

Може, мені не потрібно було так реагувати на той поцілунок? Якби я пішла йому назустріч, то могла б швидше забути Женю, і це було б краще для Жені також? Бо зараз він все ще сподівається, що я повернуся до нього…

***

Я весь день розмірковувала над ситуацією, яка склалась. Робила свою роботу. займалася якимись домашніми справами, а в голові крутилася думка, що я щось роблю неправильно. Десь я помилилася, тому моя задача не сходиться з правильним варіантом відповіді. І вже під вечір зрозуміла — це через те, що Женя не знає правду, не знає, що він батько дитини.  Ця моя брехня накопичила іншу неправду і стала відправною точкою всього, що відбувалося далі. 

Мені треба було сказати йому правду, і тоді я позбавлюся почуття вини та зможу рухатися далі. Можливо, Женя розсердиться на мене, і тоді ми остаточно перестанемо спілкуватися. А може… В мені продовжувала жевріти надія, що моє зізнання щось змінить. що Женя все ж скаже те, чого я чекала від нього усі ці дні нашого відновленого спілкування — скаже, що він кохає мене і хоче, щоб ми знову були разом — він, я і наша дитина….

Якщо він так скаже, то я повернусь до нього і забуду все, як поганий сон. Якщо ж знову образиться — тоді я скажу, що нам краще не спілкуватися зовсім, і буду з Іллею. Або — або, інших варіантів я не розглядатиму. 

Я взяла телефон, відкрила чат з Женею, якусь мить повагалася. бо вже було досить пізно, але все ж написала:

“Женю, у мене до тебе важлива розмова, давай завтра зустрінемося, ти зможеш приїхати до мене?”

Відправила повідомлення і подумала, що навряд чи цієї ночі мені вдасться заснути…