41. Лара. "Нам треба поговорити..."

Мені було соромно перед Іллею, я була зла на Женю за його витівки і водночас мене тягнуло до нього так сильно, як ніколи раніше. Мабуть. далося взнаки те, що ми довго не спілкувалися, встигли скучити одне за одним, потім ці кілька днів наших листувань і зустрічей, і ті його слова, що я досі найважливіша для нього… Я думала, що він змінився, що тепер уже ми не будемо сваритися, він буде розуміти мене і хтозна, може, я все ж наважусь сказати йому про його батьківство…

Але наразі я зрозуміла, що все це були мої фантазії, насправді геть далекі від реальності. Дорослі люди не змінюються, і Женя залишився таким самим, яким і був — самозакоханим і не емпатичним. 

І оце розчарування, коли повірила, що все може бути добре, а потім все раптом змінилося до гіршого — вибило мене з рівноваги. Я мовчки сиділа і дивилася, як Женя збирається. Коли він вийшов з кімнати вже повністю одягненим, то на мить наші погляди зустрілись і мені здалось, що в його погляді я побачила сум.

Та Женя одразу пройшов до передпокою, взувся і накинув куртку.

— Я піду, — сказав неголосно. — Сподіваюсь, тобі вже краще. Не хочу, щоб ти плакала.  

 — Вибач, що накричала на тебе. — сказала я тихо. 

— Ти чекала на нього і намагалась мене спровадити. Ось що зачепило мене найбільше, зовсім не крики, — він знизав плечима. — Добре, не важливо. Не засмучуйся. Може, я дійсно не мав приходити сьогодні.

 — Добре, я вже не засмучуюся, — я постаралась усміхнутися. — Насправді я хотіла спровадити Іллю, але не встигла набрати його… Думаю, це покарання для мене через те, що я така погана людина…

— Ти не погана людина. Я так не вважаю. Але мені таки боляче через це все. Знаєш, якщо ти захочеш відмовитись від тієї гри… Що ж, скажи мені про це. Я все залагоджу.

 — Ні, я не хочу відмовлятися, — я злякалася, що все скінчиться отак просто, за одну мить, і ми більше не побачимось. — Я хочу ще пограти роль твоєї дівчини…

Найбільше на світі я б хотіла зараз, щоб Женя сказав щось типу, що не треба грати роль, що я й так його дівчина, і наявність дитини нічого не міняє у нашому житті. Але звісно, він цього не сказав…

— Я обіцяв, що якщо це шкодитиме тобі, я зупинюсь. Я не хочу нашкодити тобі чи твоїй дитині. Якщо тобі знову стане погано через це все, ми зупинимось. Я обіцяю тобі.

 — Добре… Але мені не погано, — я усміхнулася крізь сльози. — Зі мною все нормально, справді. Не хвилюйся, Женю. 

— Добре, — він зітхнув. — Але вночі більше я не прийду. Якщо знову зустріну його тут…. Не знаю, що буде. Я не можу себе контролювати. Я взагалі хотів побити його. Диво, що це не трапилось.

 — Добре, — я кивнула. — Краще тобі не приходити до мене додому. І тоді все буде гаразд. Ми витримаємо це все…

— Напевно, — Женя також кивнув. — Добре, я піду. Постараюсь не думати про твого хлопця, щоб не зробити ще якусь дурість з ревнощів. Думаю, якщо я його не бачитиму, це хоч трохи, але допоможе…

 — Так, це правильно, — кивнула я. — Бувай, Женю…

Коли за ним зачинилися двері, я повернулась на кухню і знову увімкнула чайник, бо за цими розбірками мій чай зовсім остиг. Але тут мою увагу привернув телефон, на екрані якого з’явилося сповіщення про нове повідомлення  від Іллі. 

Я з завмиранням серця відкрила чат і прочитала:

"Що, він нарешті пішов? Я можу зайти? Нам треба поговорити, Ларо…" 

Продовження — завтра о 20.00!

Додавайте книгу в бібліотеку і ставте їй сердечко, щоб не загубити і дізнатися, що буде далі! 

Якщо ви ще не зареєстровані на Букнет, то не зможете зберегти книгу, для цього потрібно зареєструватися, це безкоштовно і швидко робиться за допомогою Фейсбук, Гугл або електронної пошти.

Запрошую тільки сьогодні  придбати зі знижкою -25% мій роман "Фальшива наречена"! 

Мел прийшла на подвійне побачення і дізналася, що хлопець її покинув. Незнайомець запропонував допомогу, але яке було її здивування, коли прийшовши наступного дня на співбесіду, вона побачила його в кріслі шефа...