40. Женя. Сварка

Я кохав Лару, це нікуди не поділось. Вона була така домашня, така мила зараз. І судячи з її житла, зі своїм мужиком вона не жила.

Оце здалось мені дещо дивним.

Вона завагітніла від нього, але вони не зʼїхались. Ну, для мене це було тільки плюсом, бо ж більше надії на те, що я зможу знову завоювати її, але…

Однак Лара поводилась трохи дивно, ніби хотіла, щоб я пішов. Хоча, може мені так здалося? Коли я запитав її про плани, вона сказала, що планів немає.

Аж раптом в двері подзвонили.

Був ранок і я напружився. Хто це міг бути? Невже той мужик? А що як вона йому сказала не ночувати з нею через те, що я прийшов? Хоча це нелогічно, я прийшов пізно…

— І хто ж це прийшов до тебе зранку? Якщо в тебе не було планів? — я ледь насупився. Ревнощі активно жерли мене зсередини.

 — Ну… зараз погляну, — сказала Лара. Голос її звучав якось невпевнено. 

Я пішов за нею. Мені треба було це побачити. Лара відчинила двері, і ми побачили якраз того її мужика. Він тримав у руці букет квітів. 

— Привіт, — сказав весело, потім його погляд перейшов з Лари за її спину, він побачив мене, і на його обличчі відбилася суміш почуттів — здивування, тоді образа, тоді щось схоже на гнів. 

 — Ларо, що цей тип робить у тебе, ще й роздягнений? — запитав він.  

— Лара мене сама запросила до себе вночі, — відповів я замість неї. А що, це була правда. Лара запросила мене обробити рани. 

 — Зрозуміло, — сказав  мужик, я весь час забував його ім’я. Він тицьнув Ларі в руки квіти зі словами. — Що ж, не буду вам заважати! Однак ти даремно це робиш! Подивися на нього — йому не варто довіряти!

 — Лара сама розбереться, кому довіряти, — хмикнув я самовдоволено. Так, я був радий, що він бісився. Радий, що я ночував у Лари.

 — Ілля, почекай! Між нами з Женею нічого немає, це просто непорозуміння! — вигукнула Лара, але Ілля вже пішов униз по сходах, навіть не поглянувши на неї. 

Вона зітхнула:

 — Ти спеціально це зробив, правда?

— А що я зробив? — відповів я питанням на питання. — Я мав не захищати себе, коли він сказав, щоб ти мені не довіряла?

 — Ти провокував його, кажучи, що я сама запросила тебе вночі, — вона насупилась. — Це звучить так, ніби мені захотілося сексу і я тебе викликала!  Ще й стоїш тут роздягнений!

— Так ти запросила, я хіба обманув його? Хіба ти не запросила мене? Я не казав нічого про секс, — я теж насупився.

 — Мабуть, тобі краще піти, — сказала вона холодним тоном. 

— Ти робиш помилку! Ти не кохаєш того придурка! — сказав я емоційно. 

 — А якби ти мене кохав, то не ставив би в таке дурне становище! — відповіла вона. — Тобі просто, як завжди, хотілося позмагатися, хто крутіший, але ти не думав, що відчуваю при цьому я…

— Та не змагався я, хто крутіший! — не погодився я. — Я просто… Я хотів, щоб він пішов, так, це правда! Він тобі не підходить!

 — Звідки ти знаєш, підходить чи ні? — вона поклала квіти на тумбочку біля дзеркала, сіла на пуфик, що стояв у передпокої і затулила обличчя руками. — Я не мала тебе запрошувати сюди…

— А що, його мала? Так він тобі подобається? — я підтис губи. — Зараз піду! Клич того придурка, раз так хочеш! — вигукнув я і поспішив до кімнати, де були мої речі…