33. Лара. "А коли весілля?"

Коли ми приїхали до ресторану, Ян і Сузанна вже були там. 

— Ось і наші закохані, — усміхнувся Ян. — Виглядаєте дуже щасливими!

— А коли у вас весілля? — раптом запитала Сузанна. — Чи ви хочете одружитися вже після народження малюка? 

Я розгублено поглянула на Женю. 

— Після, так, — кивнув Женя. — Щоб Лара була в красивій сукні і все таке. Щоб можна було розслабитись і не думати про те, як щось там вплине на вагітність. 

 — Вау, як мило, запросите нас на весілля? — усміхнулась Сузанна. 

 — Так, обов’язково, — кивнула я, підіграючи Жені. Подумала, що за ті два роки, що ми були разом, питання одруження чомусь не постало між нами, хоча я часом і мріяла про красиву весільну сукню, про урочисті обітниці і обручку на пальці. Але я не наважувалась про те сказати Жені, бо не хотіла здатися нав’язливою. А може, це було неправильно? Може, мені треба було говорити про свої бажання і про те, що я відчуваю? 

 — Будемо дружити родинами, і наші діти подружаться, вони ж будуть ровесниками, — продовжила Сузанна. — Ну пару місяців не рахується…

— Так, буде прекрасно, — кивнув Женя. Він торкнувся моєї долоні і трохи стис мої пальці в своїх. 

Я відчула, як по моїй руці ніби розбіглися мурашки від цього невинного доторку. На мить уявила, що це все правда, і ми дійсно одружимося після народження дитини. Але тут же нагадала собі, що це лише фікція, і мені стало сумно. 

 — А вам уже сказали стать дитини? — вирішила я перевести розмову в більш безпечне русло. 

— Ну, має бути хлопчик. Але з ними можуть і помилитись, — відповіла Сузанна. — А ви дізнавались стать? 

 — Ще поки не визначали, сказали, що на наступному УЗД буде видно. Але мені чомусь здається, що це дівчинка, — відповіла я.

— То ви хочете донечку? — усміхнувся Ян. — Я хочу і сина, і дочку, по черзі! 

 — А ти, Женю, кого хочеш? — Сузанна поглянула на Женю. 

— Я не знаю… — він трохи розгубився. — Головне, щоб з Ларою все було в порядку. Все ж, навіть сама думка про пологи поки що трохи лякає мене. 

 — Ти взагалі не любиш лікарні і лікарів, — усміхнулась я. 

 — Є таке, — кивнув Женя.

 — В багатьох чоловіків є така нелюбов, — погодився Ян. — Я так само завжди психологічно налаштовуюсь, перш ніж просто зуб полікувати. А пологи — це значно серйозніше, ніж лікування зубів. Кажуть, це найбільш сильний біль, який здатна витримати людина…

 — То у вас, чоловіків, не буває місячних, тому для вас пологи і уявляються чимось вкрай тяжким, — зауважила Сузанна. — А ми ще з підліткового віку тренуємося відчувати біль. Хоча немає сенсу її відчувати, зараз і при пологах застосовують знеболення. Так що не хвилюйтесь за нас…

***

За ці пару днів я відчула, що Ян і Сузанна стали для мене хорошими друзями, ми, як-то кажуть, були на одній хвилі. Мені навіть не хотілося з ними розставатися. Але вже настав вечір, пора було їхати додому. Ми домовилися ще погуляти в інший день, якщо буде гарна погода, і розпрощалися.

Коли вже сиділи в машині, Женя сказав:

 — Я давно не почувався таким щасливим, як сьогодні.

 — Мені теж дуже сподобався сьогоднішній день, — я усміхнулась йому. — Обожнюю весну, коли все зеленіє, розцвітає, світить сонечко і з’являється надія, що все буде добре.

 — А коли народиться дитина? — раптом запитав він. 

 — Лікарі кажуть, що на початку жовтня. — сказала я і тут же злякалась, що зараз він порахує і щось запідозрить. Треба було додати хоча б місяць, а потім всяке буває, деякі діти народжуються трохи завчасно…

Але Женя, здається, нічого не запідозрив. Він сказав:

 — Зараз уже темно, тому я тебе підвезу до самого під’їзду. 

 — Та я можу дійти… — почала я. 

Але Женя наполіг на своєму, сказавши, що для нього важлива моя безпека і він не дозволить, щоб я ходила у темряві сама…