32. Женя. Хвилюючий момент

Вона сама хотіла сісти зі мною на задні ряди… Бляха, і як я маю триматися тієї обіцянки не залицятися, коли ми будемо сидіти самі десь позаду?

— Добре, — сказав, усміхнувшись. 

Ну, вона сама цього захотіла, а раз захотіла, значить, у мене все ще, можливо, є якийсь шанс. Зараз ми їхали в кіно самі, не заради Сузанни і Яна, не заради гри. І вона це розуміла.

Коли ми приїхали до кінотеатру, то придбали квитки на місці. Я взяв нам окремий диванчик на задньому ряді, як вона і хотіла. А ще ми прикупили всяких смаколиків. 

Коли ми сіли на місця, реклама якраз закінчилась і почався фільм. 

Наші руки були так близько, мені хотілось торкнутись її долоні. 

Лара уважно дивилася на екран, а коли там почалися досить страшні сцени, вона мимоволі підсунулась ближче до мене. Її рука торкнулася моєї. 

Я взяв її за руку і переплів наші пальці. Серце забилось дуже часто. Я боявся поглянути на неї і відлякати своєю реакцією.

 — Ой, — раптом сказала вона і здивовано торкнулася свого живота. 

— Що там? — я одразу напружився. — Тобі погано? Викликати швидку?

 — Ні, все нормально, просто… може мені здалося… але здається, я відчула, як дитина ворушиться… Це так хвилююче…

— Ворушиться? — запитав я. — А вже час, так?

Певно, вона б хотіла бути в цей момент з ним… Мені знову стало трохи сумно. 

— Ну так. лікарка казала, що я скоро можу відчути ворушіння. Мабуть, малюку теж сподобався фільм, — Лара усміхнулась. 

— Ти точно в порядку? Все ж, я трохи переживаю… — сказав я неголосно. — Ну, що це нормально і ніякого дискомфорту нема… Нема ж? Я можу відвезти тебе в лікарню, якщо треба. 

 — Так. я точно в порядку. Не хвилюйся. Хочеш і ти послухати? — вона взяла мою долоню і поклала собі на живіт. 

Коли я відчув, як дитина легенько штовхнулась в мою руку, це було таке незвичайне відчуття… Серце знову забилось частіше. 

— Прикольно, — тільки й сказав. — А тобі не боляче? Прямо конкретно штовхається.

— Ні, скоріше лоскітно. Хоча мама казала, що коли я була в неї в животі, то в останні місяці вагітності буцалася доволі сильно, мама навіть думала, що буде хлопчик-футболіст. На УЗД щось не могли визначити мою стать. Але в результаті з’явилась я, — вона тихо засміялась. 

— Ти точно краще, ніж хлопчик-футболіст, я б не хотів бути геєм… — я теж тихо засміявся. — Бо думаю, навіть якби зустрів тебе кимось іншим, все одно б закохався… 

Лара поглянула на мене якось знічено:

 — Ого, ти навіть готовий змінити орієнтацію заради кохання… Це серйозно! 

Я трохи стис її долоню в своїй і тут в фільмі якраз настала важлива сцена, і Лара знову уважно поглянула в екран. Я послідував її прикладу. Не треба зараз заморочуватись… Не треба на неї тиснути… Хай все йде, як йде, а там буде видно… 

***

Коли ми вже вийшли з кінотеатру, мені якраз написав Ян щодо вечері.

— У нас рівно півгодини, щоб дістатись ресторану, думаю, маємо встигнути, зголодніла? — запитав я. 

 — Так, трохи зголодніла, — кивнула вона. — Ти гарно придумав з кінотеатром…

— Мені теж дуже там сподобалось, — погодився я. — Особливо тоді, коли дитина поворухнулась. Чомусь це було хвилююче і для мене теж… Не знаю, чому. Це дивно, певно… 

— Це особливий день, — тихо сказала Лара. — Я дуже рада, що це сталося саме сьогодні…

— Я теж радий, — зізнався я. 

На диво, це була правда. Я хотів, щоб всі її особливі моменти, особливі дні, були повʼязані зі мною, отакий я був егоїст і раніше, і зараз…