31. Лара. "Вампіри завжди в тренді"

Чи здогадався Женя, що загадане мною бажання стосувалося його? Я не знала… Тільки помітила, що він став якийсь мовчазний і похмурий. 

Коли ми опинилися наодинці в машині, я запитала:

 — Ти не захворів? Став якийсь сумний…

— Ти заборонила мені казати щось на ту тему, через яку я став "якийсь сумний", — відповів Женя. 

 — Я тобі нічого не забороняла… — трохи розгублено сказала я. 

— Ти казала, щоб я не говорив про те, що я ревную, і про нас, ну, в реальному ключі, — він зітхнув. 

 — Але до кого ти мене сьогодні міг приревнувати? Невже до Яна? — я усміхнулася, намагаючись перевести все на жарт. 

— Ні, ти що, — Женя похитав головою. — Ясно, що до твого ха… Ну до того га… Блін. Коротше, до того мужика, якого ти кохаєш, от. 

 — До Іллі, — здогадалась я. — Ну, це, мабуть, нормально. Думаю, коли в тебе з’явиться нова дівчина, я теж буду відчувати те саме. 

— Не хочу нікого нового… — він сковтнув слину. 

 — Вибач, будь ласка, — зітхнула я. Мені стало шкода Женю, стільки болю я побачила в його очах. Але що я могла зробити? Я ніколи не відмовлюся від своєї дитини, а Жені вона не потрібна… — Мені дуже шкода, що все так склалося…

— Ти ні в чому не винна. Ну, точніше, винні ми обоє. Не зважай. Мені добре зараз, я радий, що ми спілкуємось. Дуже боюсь щось не так ляпнути, бо тоді ти можеш більше не захотіти мене бачити… — зізнався Женя. 

 — Ти ж знаєш, що я ніколи не скажу такого… Насправді я теж рада, що ми спілкуємось і не тримаємо образи одне на одного, — відповіла я.  — І сподіваюся, так буде й далі…

— Як ти почуваєшся? — все ж він перевів тему. — Дуже втомилася через цю прогулянку? 

 — Зовсім ні, я ні краплі не втомилась, — відповіла я, і це було правдою. — Кажуть, другий триместр найлегше переноситься. 

— Може, заїдемо ще кудись? — він зазирнув мені в очі. — У нас є пару годин до вечері. 

— Так, я не проти, а куди саме?

— На денний сеанс в кіно? — відповів він питанням на питання. — Часу якраз достатньо. 

 — Супер, давай,  сто років не була в кіно, — кивнула я. 

— Тоді загугли, які там є сеанси зараз, десь в центрі, — Женя усміхнувся. Здається, він вже не був таким сумним. — І кажи, куди їдемо. Все прямо як в старі-добрі часи, памʼятаєш? Ще коли тільки починали зустрічатись.

 — Так, я пам’ятаю, як ми вгадували навмання, що найближче до нас, туди і їдемо, а вже там дізнавалися, який фільм іде. Пам’ятаєш, як потрапили на жахастик про вампірів? 

— А що, мені подобалось, як вони вічно кусали жінок в шию. Я в такі моменти тебе цілував туди ж, — додав він тихіше. 

 — Ти підступний, — я засміялася, але відчула, як від спогадів про ті часи по тілу немов розлилося тепло. Я так скучила за його поцілунками… Мені так хотілося повернутись у те безтурботне минуле і знову триматися за руки і цілуватися на задньому ряду кінотеатру…

— Значить, кіно, що ж, тепер можна все загуглити, давай, обери щось. Можна про вампірів, — Женя усміхнувся. — І кажи адресу, куди їхати. 

 — Ось, поглянь, якраз фільм про вампірів, тільки новий, — я показала йому телефон. — Це ж треба, такий збіг! 

— Вампіри завжди в тренді, — він заусміхався ширше. — І це якраз недалеко. Встигнемо, сеанс вже за півгодини, але ми приїдемо хвилин за двадцять… 

 — Думаю, встигнемо, вдень не повинні бути розкуплені всі квитки. От тільки ми можемо виявитися оточеними підлітками…

— Побачимо, які місця  будуть зайняті і скільки, хоча можна глянути і в телефоні… і купити білети онлайн вже зараз… Ану, тримай мій мобільний, — він простягнув мені свій телефон і я побачила, що у нього на заставці до сих пір стояло наше з ним фото. 

 — Так, місць достатньо, можемо сісти десь позаду, як колись, — сказала я…