30. Женя. "Що ж вона загадала?"

Коли ми шукали ту квітку, я думав про те, скільки разів ми сварилися за всякі дурниці, поки були разом. Певно, починаєш щиро цінувати те, що мав, тільки коли це втратиш, ця приказка правдива. 

Я не любив, коли Лара видавала якісь рандомні факти і знання, яких я не мав, не любив, коли вона мене виправляла.

Але зараз зрозумів, що навіть ці її виправлення — це частина Лари, а я люблю Лару всю. З усіма її сильними і слабкими сторонами. 

Мої слова були щирими, я хотів, щоб Лара загадала бажання. І я був готовий виповнити будь-яке її бажання, аби тільки вона його мені сказала.

Пошуки затягнулись довше, ніж ми думали, але Ян не здавався і продовжував шукати, а я не відставав. 

І ось десь аж за годину я все ж знайшов цю квітку. Я не став рвати її, натомість торкнувся долоні Лари, яка також шукала квітку на іншій гілці.

— Дивись, — я повернув до неї гілку з тим суцвіттям, на якому була та пʼятилисна квітка. — Я здається бачив тут пʼятилисну квітку, пошукай тут. 

Лара нахилилася ближче до мене, так що я відчув аромат її парфумів, і радісно вигукнула:

 — Знайшла! Ось вона! Ти можеш загадати бажання, адже це твоя гілка! 

— Ні, я її тільки бачив, а знайшла її ти, — я усміхнувся. — Тож загадуй бажання. Все одно моє бажання, щоб здійснилось твоє, тож ми обоє будемо у виграші. 

 — Добре, — вона заплющила очі. — Загадала! Тепер маю її з’їсти?

— Так, — я кивнув. — Чорт, а воно точно безпечне… Щоб його їсти? 

 — Я в дитинстві їла, — вона усміхнулась. — Все було нормально.

— Ну добре, — погодився я. — Ходімо тільки спочатку покажемо квітку Сузанні і Яну? 

 — Так, ходімо, — кивнула Лара. 

Мені подобалось, коли вона була така весела. Все ж, я дуже кохав її… Зараз розумів, що втратив, і від того було дуже сумно на душі. Але я не збирався здаватись. Я ще доведу їй, що я кращий за того мужика….

Ми підійшли до Сузанни і Яна.

— Ми знайшли квітку! — сказав я і кивнув на долоню Лари. — А що у вас?

 — Поки нічого, але ми не здаємося і шукаємо, — сказав Ян з усмішкою. — Ви везунчики! 

— О, я знайшла її! — сказала Сузанна і показала нам таку ж маленьку квітку з пʼятьма пелюстками. — Що там далі… Зʼїсти?

 — Так, треба з’їсти квітку, загадавши при цьому бажання, — уточнила Лара.  — Давай, Сузанно! 

— Хочу, щоб ми з Яном і малюком були завжди щасливі і малюк був здоровий, — сказала вона і зʼїла квітку.

А Лара мовчки поклала свою квітку до рота, тільки якось так поглянула на мене…

 — Все, тепер точно має здійснитися, — сказала вона. 

— Це у вас якісь секретики! — Ян заусміхався. — Що ж ти там такого загадала, Ларо…. 

 — Не можна казати, бо не збудеться, — вона, здається, трохи почервоніла. 

— Головне, що ти загадала те, що хотіла, — сказав я, але мій голос був трохи сумним. Чомусь я тільки зараз подумав, що вона могла загадати щось, повʼязане з тим придурком, і мій настрій одразу дещо зіпсувався. — Сподіваюсь, твоє бажання здійсниться. 

Певно, я не маю дарувати їй ту коробочку. Вона мені відмовить. У неї є ще інше життя, окрім мене. Я вже не центр її життя, як раніше. Хоча вона залишилась для мене центром…

Ми всі разом ще трохи погуляли садом, але я тепер був більш мовчазним і тільки підтримував бесіду, а не завʼязував.

Коли ми вже пообідали, то Сузанна сказала, що вона трохи втомилась і ми вирішили розійтись на пару годин, щоб дівчата могли відпочити, а потім сходити разом на вечерю.

Коли ми з Ларою вже їхали в машині, я мовчав, навіть не знав, куди зараз мав їхати, бо ж вона мала відпочити, але я не хотів, щоб вона була з ним ці пару годин… 

Лара помітила, що зі мною щось не так…