29. Лара. Бузок з п'ятьма пелюстками

Мені було трохи незручно за те, що я сказала Жені не заїжджати у двір. Але я не хотіла, щоб Ілля випадково нас помітив. Він знав Женю в обличчя, а я сказала, що зустрічаюся з друзями. У Іллі могло виникнути логічне запитання, чи ми такі друзі з колишнім, що їздимо десь відпочивати разом…

А ще він почав у машині допитуватися, чи це не Ілля мені пише, а потім про те, чи Ілля піде зі мною до лікаря… Мені було некомфортно, хоча я й розуміла, що це в ньому говорить не так бажання контролювати мене, як ревнощі. Але ж ми вже не разом, якщо йому так боляче, що я зустрічаюся з Іллею, то в принципі, Женя міг би не спілкуватися зі мною. Хоча я зрозуміла, що хочу, щоб ми продовжували спілкуватися. Зараз я була рада хоча б таким прогулянкам з ним. Бо коли я його не бачила, то відчувала, ніби у мене забрали частинку душі. 

Мабуть, це було неправильно, розтягувати остаточне розставання таким чином. І все одно я не могла нічого з собою зробити, жила одним днем, не думаючи, що буде завтра. Десь, коли Ян і Сузанна повернуться додому в Польщу, нам із Женею доведеться розставити всі крапки над “і”. Але це буде точно не сьогодні і не завтра…

Ми увійшли в парк, стояла тепла, майже літня погода, і тут було багато людей. 

Я взяла Женю під руку, адже нам треба було вдавати щасливу пару. 

 — Може, нам зробити спільне фото? — запропонувала Сузанна. 

— Давайте! — погодився Ян. І одразу попросив перехожу дівчину нас сфотографувати.

Женя торкнувся долонею моєї талії і трохи пригорнув мене до себе. Я зараз була так близько, що навіть чула, як швидко бʼється його серце. 

 Моє серце теж забилося швидко, і я уявила, як Женя поцілує мене прямо зараз… і тут же розгнівалася на себе за ці думки. 

“Це все гормони”, — сказала я собі. 

Дівчина зробила кілька знімків і повернула Яну телефон. 

— А у вас є така прикмета, що треба знайти квітку бузку з п’ятьма пелюстками і з’їсти її? — запитала Сузанна, усміхаючись. —  І тоді здійсниться бажання!

 — Так, ми в дитинстві шукали такі квіточки, — відповіла я, усміхаючись. 

— Я не знав такої прикмети, але тепер мені цікаво! — сказав енергійно Ян. — Сузанно, я знайду тобі таку квітку! Де тут бузки? Давайте одразу підемо до них!

— Треба подивитись карту саду, — Женя дістав мобільний і поглянув у нього. — Ні, тут не видно. Значить, тут десь мають бути вказівники і карта саме від працівників саду. Давайте візьмемо її і підемо до бузків.

 — Ось є план саду, — я показала на табличку-вказівник. — Нам туди, там мають бути різні сорти бузку. 

— Тоді ходімо туди, — кивнула Сузанна.

Ми пройшли по алеї і побачили, що далі справді було багато кущів бузку. Деякі з них мабуть ранні сорти, вже розцвіли, а інші готові були от-от вкритися рясним цвітом різних відтінків бузкового, синього та білого. 

 — Так, тут є де шукати, — сказала я. — Серед скількох кущів має точно знайтися та щаслива квіточка. 

— Давайте влаштуємо змагання, хто знайде квітку з п’ятьма пелюстками першим — той переміг! — вигукнула Сузанна. 

— Добре, давайте змагання, — підхопив ідею Женя. — Ларо, ходімо до того дерева, — він узяв мене за руку і я пішла за ним. 

 — Тільки це не дерево, а кущ, — сказала усміхаючись. Пам’ятала. як раніше він не любив, коли я його виправляла, і починав сперечатися з усіх сил. Але зараз відповів:

— Кущ, дерево, яка різниця… Я хочу, щоб ти загадала бажання, тому хочу перемогти…

Я подумала, що якщо знайду таку квітку, то загадаю, щоб ми з Женею змогли знову бути разом… Хоча це й неможливо в принципі, але раптом станеться диво?