25. Лара. "Дороги назад немає"

Чомусь думка про цю прогулянку по квітучому Києву схвилювала мене. 

 — А знаєш, дарма ми з тобою так мало раніше гуляли десь, — сказала я. — Постійно не було часу, а насправді, мабуть, його можна було знайти, просто ми звикли до якихось рутин і нам було важко робити щось нове…

— Так, — Женя кивнув. — Треба було знаходити час. Може тоді зараз все було б інакше між нами, — на цих словах він відвів погляд.

— І більше говорити про те, що ми відчуваємо, — я зітхнула. — Шкода, що розуміємо все з запізненням, а не тоді, коли це дійсно необхідно…

— Знаєш, я навіть не помічав, що щось роблю не так, — зізнався Женя. — Думав, що ми були щасливі. 

— Я теж думала, що ми щасливі, але, виходить, я була неуважною… Раз ти ще на першому побаченні казав про небажання мати дітей, а я не звернула на це увагу…

— Чому для тебе це було настільки важливо? Ну, з дітьми… Хіба від дітей не одні проблеми? Вагітність, це ж не просто, потім пологи, — Женя аж зблід, коли казав це слово. 

 — Ну, це тимчасові труднощі… А хіба не чудово, коли син чи донька обіймають тебе і говорять, що тебе люблять? Коли довіряють тобі свої секрети і кажуть, що ти найкращий у світі тато?

— Але не обовʼязково все буде так райдужно, як ти описуєш. Може бути купа проблем, — не погодився Женя. — Дитина забирає час батьків. В усіх сенсах… 

 — Так, дитина це велика відповідальність. Але ми часто тратимо час на якісь пусті балачки, перегляд Тіктоку, серіали… Тож якщо прибрати з життя  все зайве, залишиться і на дитину, і на роботу, і на кохану людину…

— Чому це жити в своє задоволення — це щось зайве? Як і розслаблення? — не погодився Женя. — Розслаблятись теж потрібно. Якщо весь час проводити тільки корисно, коли ж тоді цим життям насолоджуватись? Живемо всього один раз, потім помремо і все. Треба брати від життя максимум.

 — Для мене буде задоволенням гратися з дитиною, розповідати їй різні історії, — усміхнулась я. — Звичайно, статки в мене зараз невеликі, і я не зможу найняти няню чи помічницю по дому. Але якщо люди забезпечені, як ти, то взагалі проблем немає — делегується все, що можна делегувати, і в тебе залишиться час на хобі і відпочинок…

— Але ти не делегувала, наприклад, народження, — він ледь напружився. — Це ж… Ну, небезпечно. 

 — А як його делегувати? Сурогатну матір найняти? — здивувалась я.

— Напевно, — він кивнув. — Це безпечно. Чому тебе так дивують мої слова? 

— Отже, для тебе проблема саме в вагітності і народженні, а проти дитини ти нічого не маєш? — я подумала, що, напевно, його так відштовхувала думка про моє тіло, що змінитиься при вагітності і після пологів. Він хотів би, щоб я завжди виглядала ідеальною…

— Щось таке, — кивнув Женя. 

Я відчула розчарування. Все ж, сподівалася, що Женя любив мене за мою душу теж, а не тільки за красиву фігуру і обличчя. 

 — Ну, якщо твоя наступна дівчина буде не проти, ви зможете просто всиновити якусь дитину, і це буде добра справа…

— Я за цей час ні з ким не сходився, — він зазирнув мені в очі. — Не зміг. 

— Мине трохи часу і ти обов’язково зустрінеш свою половинку, — коли я сказала ці слова, то в мене в горлі защипало. Насправді я не хотіла, щоб він з кимось сходився. Мені хотілося, щоб ми і далі продовжували зустрічатися, розмовляти…. А коли в нього буде дівчина, все це доведеться припинити.

— Я вважав, що моя половинка — ти, — видихнув він тихо. 

 — Я теж так думала, — зітхнула я. — Але життя розпорядилося інакше…

— Але покинула мене заради того мужика, — Женя підтис губи. 

У мене було таке відчуття, немов він мене вдарив. Розуміла, що це говорить його образа, і все одно… Навіть якби я повернулася до нього, він би все одно не пробачив мені “зраду” і постійно дорікав цим. Дороги назад немає, пора з цим змиритися….