24. Женя. Майже побачення

— Я знову засмутив тебе, — я зітхнув. 

Я бачив це, бачив, що тільки роблю їй боляче. Дарма я все це придумав, дарма… Але так хотілось бачити її, хотілось говорити з нею, хотілось проконтролювати, що трагедія не повториться… Раз той її мужик не надто турбується про це. 

Лара лише похитала головою:

 — Не зважай, у вагітних жінок часто очі на мокрому місці. Це все гормони… Ти тут ні до чого…

— Ні, я роблю тобі тільки гірше. Завжди робив. І зараз продовжую, — я сковтнув слину. — Я… Знаєш, я не мав просити тебе про ці зустрічі. Чесно кажучи, я все ж лукавив, коли обіцяв тобі, що не буду робити нічого такого, ну… — я обірвав себе. — В сенсі, я міг би не зустрічатись з тобою наприклад один на один, але я хотів це зробити. І не через довбаний маршрут для поляків… — сказав я на одному диханні. 

 — А через що? — тихо запитала Лара, дивлячись мені в очі. 

— Я просто хотів побачити тебе, — відповів я чесно, не відводячи погляду від неї. 

 — Я, мабуть, зараз не в найкращій формі, — зітхнула вона. — А скоро взагалі округлюся і стану неповоротка…

— Ну, думаю, вагітність просто робить тебе милішою. Не бачу в цьому катастрофи.

"Зовнішньо не бачу", — додав я подумки.

Бо взагалі катастрофу таки я бачив. Мені було до дрижаків страшно за життя Лари. 

 — Ти просто хочеш мене заспокоїти, — відповіла вона.

— Ні, ти дійсно дуже гарна зараз, — я похитав головою. — Особливо мені подобаються груди… — додав тихіше. — Вони змінились, я бачу. Збільшились, якось округлились, — продовжив зовсім тихо, і дивився на неї як загіпнотизований.  

 — Ага, довелося купувати нову білизну, бо в стару я не влазила, — зітхнула вона.  — Але я зберегла її, можливо, після вагітності все повернеться до колишніх розмірів. А мені дуже подобається той червоний комплект, який ти мені подарував..

Коли я згадав той червоний комплект, в штанях різко стало якось тіснувато. Бляха! Ні, ну не має мене заводити з півоберту згадка якихось червоних ліфчиків… 

Але заводила… Дуже. Мене заводило все, що повʼязане з Ларою. Коли ми були поруч, було так легко згадати все, що у нас було… 

— Блін, і як ти це зі мною робиш, — пробурмотів я неголосно. 

 — Ти про що? — Лара ледь усміхнулась. — Про білизну? Чи щось інше?

— Просто в мене надто давно не було сексу. Тепер доведеться нам тут побути подовше. Бо я маю тебе відвезти назад після того, як ми обговоримо програму, — я зазирнув їй в очі. Так, зараз я все ж її провокував, я це розумів. Але при цьому все, що я казав, було правдою. 

Я побачив, що її щоки трохи почервоніли, а дихання прискорилося.

 — Добре, тоді, мабуть, краще повернутися до більш безпечних тем, — голос її теж ніби трохи захрип. 

— Так, щось не про твої груди і білизну, думки про які зводять мене з розуму, — кивнув я серйозно.

І знову її провокував, бляха… Що я в біса роблю… 

 — Давай про екскурсію, — зітхнула вона. — Може, піти до ботанічного саду?

— Так, можна, — погодився я. — Зараз там якраз все починає квітнути. Треба погуглити. 

 — Скоро розцвіте бузок, — мрійливо сказала Лара. — Обожнюю його аромат. 

— Зараз подивлюсь графік, — я дістав телефон і загуглив сайт ботсаду Гришка. — О, вони якраз з першого травня працюють по літньому графіку, і закриваються пізніше. Можемо сходити туди, думаю, їм там сподобається. А після ботсаду підемо кудись пообідати… Має бути класно…

Я розумів, що сам чекаю цієї зустрічі, бо це буде як побачення. Хай для неї і фальшиве, але для мене практично справжнє…