20. Женя. "Продовжую божеволіти"

Цього вечора я не міг заснути. Мені весь час уявлялось, як Лара цілує і обіймає того придурка. Як вони разом лягають в ліжко, що вони роблять там… Роздратування не давало заспокоїтись, серце билось швидко, спати не хотілось.

Я дістав мобільний і зайшов в телеграм, щоб поглянути, чи вона в мережі. І побачив, що вона якраз була онлайн. 

Якщо вона онлайн, значить, вони навряд зараз займались цим. Та варто мені було ще на мить затриматись на її імені, як біля нього зʼявилась приписка "була онлайн хвилину тому". 

Що як він саме зараз відклав її мобільний і почав залицятися? Ні-ні-ні, я не хочу це уявляти!

Навіть не подумавши, я написав їй повідомлення:

"Чому не спиш?"

Якщо вони зараз займаються сексом, вона мені не відповість і я видалю це повідомлення… 

Але вона прочитала і відповіла десь за пару хвилин:

“Читаю книгу, хочеться дізнатися, чим усе завершиться.”

"Ти завжди любила читати ці свої романи… І ще любила щасливі фінали. Хоча, ніби читала не тільки про кохання. Що читаєш?"

“Ти будеш сміятися, але я читаю фентезі. Чомусь захотілося якоїсь казки, де обов’язково все закінчиться добре. А ти чому досі не спиш?” — у свою чергу поцікавилася Лара. 

Зізнатись їй, що думав про неї і її хахаля? Ні, вона просила, щоб я не робив нічого подібного… Але і обманювати Лару я не хотів.

"Та от в голову лізли всяк дурні думки і ніяк не міг заснути", — сказав я правду, але загальними словами. 

“Які саме думки? Щось сталося?” — запитала вона. 

"Ти заборонила мені казати і робити всяке таке, тож доводиться говорити натяками", — написав я, але стер все і зітхнув.

"Ні, нічого такого не сталося", — написав натомість. — "Просто якось сумно." 

Запитати її, чи вона зараз сама? Ні, якщо зроблю це, вона точно розізлиться і тоді може відмовитись від того, щоб допомогти мені, а я тоді втрачу дорогоцінний час з нею… Але якось вирахувати, чи вона без хахаля, чи з ним, мені все одно хотілось.

“Може, тобі варто розвіятися, кудись сходити. Або подивитися якусь комедію, ти завжди любив веселі фільми”, — відповіла вона. 

"Любив, коли ти була поруч. Ми їли смаколики, ти усміхалась, а я дивився на тебе і мені теж ставало добре. Зараз комедії майже ненавиджу." 

“Ти дуже ображаєшся на мене? — раптом запитала Лара. — За те, що я пішла, не сказавши тобі нічого?”

"Я відповім, якщо ти відповіси. Ти сказала мені правду тоді, ну, що кохаєш того кхмм… ну коротше, що кохаєш його?" 

Може, і не варто було підіймати цю тему. Але я не втримався. І тепер сидів, як на голках, очікуючи відповіді. Лара могла мене послати. Сказати, щоб я перестав лізти в їхні "стосунки", вона вже казала це раніше. Але я все одно це запитав. 

“Так, я його кохаю”, — відповіла Лара, але не одразу, а після досить тривалої паузи. Було враження, ніби вона то писала щось, то видаляла і починала знову, бо занадто довго стрибали ці крапочки на екрані, значно довше, ніж потрібно було для написання цих чотирьох слів. 

"Я дуже ображаюсь на тебе", — написав я у відповідь. Бо серце вистрибувало з грудей, коли я знову побачив підтвердження тим її словам. 

Мені стало геть кепсько. В цю мить мені здавалось, що я навіть ненавиджу її за це. За те, що вона кохає не мене. Хай би як безглуздо не було її за це ненавидіти. Хай би як безглуздо не було думати, що я зможу її зненавидіти хоч за щось… Чому в прислівʼях кажуть, що від ненависті до кохання і назад один крок? Чому я не можу взяти і зненавидіти її, а тільки продовжую божеволіти за нею?...