18. Лара. Початок гри

Коли Женя сказав, що сумував за нашими поїздками, мені стало так сумно, що все те не повернеться… Ми дійсно почувалися щасливими разом, цього ніхто і ніколи не змінить. І я не забуду ті щасливі моменти. 

Але коли він знову почав нападати на мене через Іллю, вся моя ностальгія вмить зникла. Захотілося вийти з машини і сказати, що я нікуди з ним не поїду. 

— Я тобі не зраджувала, якщо ти це мав на увазі, — тільки й сказала я, коли він відчинив переді мною дверцята. — І так, бажано більше цю тему не підіймати…

— Пробач будь ласка, — він відвів погляд. — Просто важко бути поруч і не ревнувати, я ж теж людина…

 — Вибач, — сказала я. — Я не хотіла тебе засмутити. Просто я не уявляю свого життя без дітей, а ти чайлдфрі, тож рано чи пізно це все одно б сталося…

Женя нічого не відповів, просто перестав дивитись на мене. Але вже коли підходили до входу до ресторану, то сказав:

— Не все так просто, як тобі здається… Але так, не будемо більше про це. Зараз я познайомлю тебе з моїм партнером. Я буду торкатись тебе, ну, без зайвого, якщо ти не проти. Бо буде дивно, якщо не торкатимусь.

 — Так, без проблем, — я кивнула.  — Не хвилюйся про це. 

Ми увійшли досередини і пройшли до столика, за яким уже сиділи приємний на вигляд темноволосий чоловік і молода білява жінка, яка одразу заусміхалася до нас. 

— Добрий день! — радісно привітався партнер Жені. — Радий вас бачити! 

— Добрий день, Яне, Сузанно, знайомтесь, це моя… Лара, — представив мене Женя.

 — Добрий день, рада знайомству, — усміхнулась я, і ми всі сіли за столик. 

 — О, ви теж чекаєте дитину? — відразу запитала Сузанна. — Який у вас термін?

Я не очікувала такого прямого питання і завагалася, бо якщо скажу, то Женя може скласти числа в голові і запідозрити, що дитина могла бути зачата, ще коли ми були разом. Але й брехати не хотілося. 

 — Чотири місяці, — зрештою сказала я. 

— У мене тільки два, — відповіла Сюзанна. 

 — Вітаю вас, — сказала я. — Це дуже хвилююче, правда?

— Так, — вона кивнула. — Це моя перша вагітність, трохи страшно, але Ян дуже мене підтримує. 

 — Так, я навіть читаю книги про вагітність і дивлюся документальні фільми, — закивав Ян. — А ти, Женю, теж  шукаєш інформацію про вагітність і народження дітей? Чи доручаєш усе своїй дівчині? 

— Насправді мене трохи лякає ця тема, — раптом сказав Женя. — Може, це дивно, але вже як є… Ну, думаю, якусь мінімальну базу я знаю. 

 — Ми плануємо партнерські пологи, — зауважила Сузання. — Ян хоче бути повністю задіяним у цьому процесі, я думаю, це дуже відповідально… Багато чоловіків на таке не наважуються…

— Яне, ти зовсім безстрашний, певно, я б і свідомість втратив, якби щось таке побачив, — Женя аж зблід.

 — Це й моя дитина, я хочу першим узяти її на руки… Ну після Сузанни звісно, — Ян усміхнувся. — Я вже зараз з нею розмовляю, хоча вона ще зовсім крихітна… Але я впевнений, що вона мене чує…

— Так, я теж читав, що діти в утробі чують все і навіть звикають до голосів батьків, — сказав Женя, кивнувши. Але виглядав все ще блідим. Я не думала, що він щось читав про вагітність, він же був настільки проти цього…

 — Я десь читала, що коли вагітна жінка часто слухає якусь музику, то потім, коли дитина вже народжується і плаче або капризує, варто увімкнути цю саму музику — і вона стає спокійнішою, — поділилася я. — Значить, все ж, є якась пам’ять про все, що було з нею до народження…

— Так добре, що ми зустрілись всі разом, Женя казав, що у вас дуже багато роботи і що він не знає, чи ви погодитесь прийти… — сказав Ян. 

 — Так, трохи є роботи, я дизайнер, — кивнула я. — І зараз якраз маю велике замовлення. Але я працюю з дому, тож можу спланувати свій час, як мені зручно…

Цієї миті у мене в сумочці задзвонив телефон. Я дістала його, вибачившись, і поглянула на екран. На ньому світилося ім’я Іллі…