16. Лара. "Ти мені пообіцяв"

Я все ж Женю не заблочила, а написала на його повідомлення відповідь:

“Ілля надійний, добрий, і він зовсім не проти дітей. На відміну від тебе.”

Побачила одразу, що він теж щось пише. 

"Ну авжеж."

"Добре, я не хочу сваритися, Ларо. Але може принаймні все ж подумаєш над моєю пропозицією? Щодо того, щоб зіграти мою дівчину." 

“Не думаю, що це гарна ідея. Чому б тобі не розповісти партнеру все, як є — що ми розійшлися? Не покине ж він співпрацю з тобою тільки через те, що ти більше не в стосунках?”

"Покине. Він помішаний на родинних цінностях. Я вже обіцяв йому, що ми зустрінемось всі разом. Будь ласка. Я дуже прошу тебе, ти ж знаєш, як давно я хотів цей контракт." 

Я дійсно про це знала, Женя давно говорив про цей контракти із польським партнером, це було дуже важливо для нього. Подумала — якщо від мене буде потрібно раз кудись сходити в ресторан, щоб він мене побачив, може, це не так і важко. Але виставлю умову Жені, щоб потім він більше не діставав мене. Тільки на таких умовах я можу на короткий час прикинутися, що ми з ним досі разом. 

“А що від мене буде потрібно? Сходити кудись з тобою і твоїм партнером?” — запитала я. 

"Так, він буде тут деякий час, тож треба буде сходити на якісь вечері, може на якісь екскурсії по Києву, пару разів…" 

“Ну, я могла б це зробити, якби й ти погодився на мої умови”, — швидко написала я. 

"Які умови?" — тут же запитав він. 

“Щоб ти, після того, як я тобі допоможу отримати цей контракт, більше не шукав зі мною зустрічей. Я хочу забути минуле і думати про майбутнє”, — відповіла я, старанно підбираючи слова. 

Якийсь час Женя мовчав, не відповідаючи на прочитане повідомлення. Але потім все ж відповів.

"Добре, якщо до моменту, як мій партнер не поїде назад до Польщі, ти все ще будеш хотіти цього, я зроблю це." 

“Ну авжеж я буду хотіти цього!” — подумала я. Якийсь дивний цей Женя, невже він думає, що поспілкувавшись з ним, я захочу повернутися до нього? Щоб він сказав віддати мою дитину в притулок? На аборт же не пожене, бо вже пізно, але сто відсотків, що  він не захоче бачити цього малюка. Тому ні і ще раз ні. До того ж, у мене є Ілля. До речі, а як я поясню Іллі те, що кудись ходжу з Женею?

Мені так не хотілося брехати, але я не бачила іншого виходу, бо інакше Женя так і не зникне з мого життя. 

“Дивись, ти мені пообіцяв, — написала я.  — Я навіть скрін зробила, щоб ти потім не видалив або не змінив своє повідомлення. Коли твій партнер повернеться до Польщі, ти залишиш мене у спокої раз і назавжди!”

"Так, якщо ти все ще будеш хотіти цього", — повторив Женя. 

“Тоді напишеш, коли і куди мені потрібно буде сходити. Добраніч, Женю”.

«Добре, добраніч, Ларо», — відповів він стримано, а потім додав: — «Я дуже сумував за тобою ці місяці».

Ці його останні слова ніби зачепили якусь струну у моїй душі, і мені на очі навернулися сльози. Бо я так само сумувала, і злилася, і намагалася  зрозуміти, що  стало справжньою причиною нашого розриву. Може, я розчарувала його, здалася йому непідходящою кандидатурою для створення сім’ї? А може, він взагалі не хотів створювати цю сім’ю, боявся відповідальності? Хотів легких, ні до чого не зобов’язуючих стосунків? Що б там не було, але він зробив свій вибір, а я зробила свій, і кожен все одно залишиться при своїй думці. 

Тож я вимкнула телефон і лягла спати, так нічого і не відповівши Жені…

Продовження — завтра о 20.00!