15. Лара. "Я так і знав"

Це була дуже несподівана пропозиція. Якусь мить я навіть вагалася, чи не погодитись. Мені хотілося ще хоч на короткий час повернутися у минуле життя, побути разом із Женею, хоча це було схоже на те, що брати видалений зуб чи ампутовану руку і приставляти на місце, сподіваючись, що все зростеться і  буде як раніше. Розумом я це усвідомлювала, але моє серце билося частіше поруч із Женею, зовсім не так, як поруч з Іллею, і я не могла нічого змінити…

Але коли він почав кричати на мене, пелена спала з моїх очей, і я дуже чітко пригадала нашу останню розмову в той вечір, те, як він жорстко мені вичитував, що  я маю приймати контрацептиви, бо йому, бачите, не хочеться мати дітей. І тут він така само почав вирішувати за мене, хоча й говорив, що” це моє життя”. Його слова і дії розходилися прямо в один момент, я читала, що таке буває у нарцисів. Чому я знову наступаю на ті ж граблі? Треба сказати “ні, я не можу тобі допомогти, вирішуй ці проблеми без моєї участі”!

Але я стояла перед ним, як школярка перед суворим вчителем, що від страху забула усе на світі. 

 — Так, я його кохаю! — зрештою вигукнула я, в голові була лише одна думка — хай Женя швидше піде і залишить мене у спокої…

Він вражено поглянув на мене, розкривши рота, навіть руку мою відпустив від здивування. 

Здається, йому було навіть боляче це чути. Але мені теж тоді було боляче…

— Кохаєш? — перепитав він тихо. 

 — Так,  — кивнула я і додала. — І в нас буде дитина! 

Мабуть, це я ляпнула від шоку, і подумала  — ну тепер він точно відчепиться від мене, з його страхом щодо всього, що стосується дітей, він уже не захоче ніяк контактувати зі мною. 

— Я так і знав… — сказав він якось трохи розгублено і послабив хватку на моїй руці.

Я повернулась і пішла до під’їзду. де мене чекав Ілля. Серце шалено калатало в грудях, руки і ноги тремтіли. Я зараз майже ненавиділа Женю за те, що він не відпускає мене, знову і знову змушуючи переживати біль. Але, може тепер, дізнавшись про дитину, він таки піде назавжди. І я зможу заспокоїтись, а Ілля мене підтримає, він хороший, і поряд з ним я буду в безпеці…

Я підійшла до нього і взяла його за руку. 

— Ти в порядку? — запитав він тихо, стискаючи мою долоню в своїй. — Якщо він щось таке сказав, я… 

— Я сказала йому про дитину, — пробурмотіла я.  — Але що це не його дитина…

Не могла розповісти, що приписала батьківство йому, це було неправильно, я вже шкодувала про ці свої слова. 

— І правильно, — погодився він. — Так він скоріш за все відчепиться від тебе. Якщо не кохає, то точно відчепиться. 

 — Дуже на це сподіваюся, — сказала я. — Ходімо, вип’ємо чаю і забудемо про цей інцидент…

***

Вже зайшовши до своєї квартири і готуючи чай на кухні, я підійшла до вікна, яке якраз виходило у двір, і визирнула назовні. Машини Жені там уже не було, і мені стало спокійніше. Ну що за дурна пропозиція — зіграти його дівчину! Таке тільки Жені могло спасти на думку. 

Я не любила нікого обманювати, і була переконана, що весь обман рано чи пізно виходить назовні. 

Отже, якоюсь мірою мої вчинки і переконання теж розійшлися, я любила правду, і збрехала, а тепер брехня почала нагромаджуватися, і втягувала у свій вир ще й інших людей. 

Мені захотілося навіть випити вина, щоб трохи зняти напругу, якби я не була вагітна, то так би й зробила, але довелося обмежитись лише трав’яним чаєм.

І якраз коли я налила чай у дві чашки — собі й Іллі,  і дістала пиріг, щоб розрізати його, мій телефон  коротко пискнув, сповіщаючи, що прийшло нове повідомлення…

"Цей мужик тобі зовсім не підходить…" 

Женя ніяк не хотів вгамовуватися. Так, у нього був впертий і цілеспрямований характер, і раніше я вважала це його достоїнством, а тепер, навпаки, відчула, що це недолік. Захотілося взяти зараз і заблочити його в усіх соцмережах…