14. Женя. "Допоможи мені"

Вона не відповідала, але я як придурок сидів в машині. Не знав, що хотів побачити. Може, як вона кудись вийде? А раптом вона взагалі була не вдома?... 

Я вирішив почекати хоча б годину, і вже коли цей час закінчувався, Лара зʼявилась, але не сама…

Вона вийшла з машини того самого чоловіка, з яким бачив до того, і вони пішли до підʼїзду. Я стис кермо. Думав, що певно не маю права йти до неї зараз, вона зробила свій вибір, але… Я все ж не зміг втриматись. 

Ноги самі понесли мене до неї і вже за пару хвилин наші погляди зустрілись. 

Я подолав відстань між нами і опинився прямо перед нею. На мужика-коханця намагався не звертати уваги. 

— Ларо, нам треба поговорити, — сказав, дивлячись їй в очі. 

— Про що? — насторожено запитала вона. 

— Це обовʼязково робити при ньому? — запитав я роздратовано у відповідь.

— Взагалі-то, вона моя дівчина, — насупився мужик, стаючи між нами і трохи затуляючи Лару собою.

Я стис долоні в кулаки і зі злістю поглянув на нього.

Лара поглянула на свого коханця і сказала йому:

— Ілля, все нормально,  я поговорю  п’ять хвилин і все.

При цьому вона чомусь зблідла, виглядала чи то стурбованою, чи наляканою. 

— Може, все ж не варто з ним говорити? — сказав той мужик з сумнівом. 

— Вона ж сказала, що хоче зі мною поговорити, — я насупився сильніше. 

 — Зачекай мене, я зараз повернуся, — попросила вона його і повернулась до мене. — Давай відійдемо трохи. 

— Добре, — я кивнув і торкнувся долонею її ліктя, ведучи подалі від того придурка. Серце билось дуже часто. Я хотів кричати, що кохаю її і хочу, щоб вона була тільки моєю, тільки зі мною назавжди. Але розумів, що вона навряд на таке погодиться, раз пішла до коханця. Та і рана все ще була надто болючою і гострою. Особливо якщо врахувати, що вона завагітніла від нього. Але що як ми знову почнемо спілкуватися і я завоюю її?... Ні, вона вагітна… Все одно нічого не вийде… Думки плутались в голові, я поглянув на Лару. Треба почати з простого. — Ларо, мені потрібна твоя допомога. 

— Яка ще допомога? — вона виглядала здивованою. Схоже, думала, що я почну зараз сваритися через її коханця і їхню дитину, не очікувала, що я буду її про щось просити. 

— Зіграй роль моєї дівчини перед іноземним партнером. На кону великий контракт. Допоможи мені, — я намагався, щоб мій голос звучав якомога більш спокійно і відсторонено. 

 — Але чому ти мене просиш? — вона дивилася на мене вражено. — Знайди якусь актрису, та й усе, якщо тобі з якогось дива треба прикинутися, що в тебе є дівчина…Хоча це так в твоєму стилі — сказати партнеру неправду, а потім шукати якісь лазівки…

— Ні, хто завгодно не підійде, — сказав я вперто, ігноруюючи її підколи, які втім робили боляче. — Ти добре мене знаєш. Ніхто не впорається з роллю моєї нареченої, крім тебе. Будь ласка, це питання життя і смерті. 

Насправді це не було так. Контракт, авжеж, був мені потрібен, але набагато більше я хотів змусити Лару зрозуміти, що дарма вона кинула мене заради того мужика… Певно, це було егоїстично з мого боку, але я не міг дивитись на них. 

 — Ну, я не знаю… — сказала Лара. Її голос звучав розгублено. — Я все ж думаю, що краще для нас обох не спілкуватися, хоча б перший час, потім, звичайно, ми можемо бути друзями, але зараз… це надто важко… І Ілля буде проти, — додала вона швидко. 

Я аж закипів від злості. Підтис губи, знову стис руки в кулаки. "Ілля буде проти"...

— А що, за тебе все цей придурок вирішує? Хіба це не твоє життя? — запитав я з викликом. — Ти кохаєш його? — вирвалось наостанок…