13. Лара. "Я буду поруч, скільки дозволиш"

Я поверталася додому з супермаркету, грошей у мене поки що не було дуже багато, треба було відкладати на пологи і речі для дитини, тож, щоб не переплачувати за доставку, я ходила по продукти сама, і купувала товари, на які були знижки. От і цього разу в магазині були акції, і я купила про запас деяких круп, цукру, тож вийшов досить великий пакет. Я почувалася якоюсь пенсіонеркою з цією торбою, добре, хоч іти до будинку було недалеко. 

Раптом почула позаду себе голос Іллі:

 — Ларо, почекай, давай я тобі допоможу! 

Я трохи пригальмувала і озирнулася. Він швидко наближався до мене, а коли підійшов, відразу забрав із рук мою ношу. 

 — Дякую, та воно не дуже важке, — почала виправдовуватись я. 

— Будь ласка, дозволь мені хоч трохи попіклуватись про тебе, — він мʼяко усміхнувся. — До речі, які в тебе плани на вечір? 

 — Та ніяких особливих планів, — я усміхнулась. — Вчора здала один проект, то сьогодні планувала побайдикувати, трохи відновити сили…

— Може, подивимось разом якусь кіношку? — запитав він трохи схвильовано. — В ТЦ неподалік. Там зараз якраз йде якась романтична комедія, ніби хороші відгуки. 

Мені незручно було відмовлятися, та й то, сходити в кіно — це не виглядало як романтичне побачення, можна проводити час разом і як друзі. А сидячи кілька днів вдома за ноутбуком я встигла скучити за спілкуванням, тож кивнула:

 — Добре, давай сходимо, — погодилась я. 

Він доніс покупки до моєї квартири і сказав:

 — Я дуже радий, що ти погодилася.

Я була вдячна йому за те, що він не наполягав на тому, щоб якось “узаконити” наші стосунки, не заводив мову про те, що ми маємо зустрічатися. Зрештою, може, Уля йому переказала нашу недавню розмову про мою зустріч із Женею, і Ілля вирішив не випереджати події.

— Ви з Улею реально, як мої янголи-охоронці, — сказала я напівжартома. — Добре мати таких друзів…

Ілля трохи сумно усміхнувся, коли почув слово "друзі", але кивнув. 

— Я буду поруч, скільки дозволиш. Я сам цього хочу. 

 — Тоді до вечора, — усміхнулась я. 

— Так, до вечора, — кивнув він і коротко чмокнув мене в щоку, чого раніше не робив, після чого одразу швидко пішов…

***

Чим ближче до призначеного часу, тим більше я відчувала хвилювання. Я вже так давно не ходила кудись з чоловіком (не рахуючи Жені). Хотілося виглядати гарно, але водночас і не виглядати занадто “намарафеченою”, як казала моя мама. Тому я зупинилася на простій за покроєм, але красивого темно-зеленого кольору сукні, яка виразно відтінювала колір моїх очей. Волосся, яке носила переважно зав’язаним у хвостик чи пучок, я розпустила по плечах і трохи підкрутила, і зробила легкий макіяж. Довершила образ краплинка моїх улюблених парфумів. 

Коли  пролунав дзвінок у двері, і я їх відчинила, Ілля стояв з невеликим букетиком весняних квітів. 

— Мені здалось, що вони тобі більше, ніж троянди, підійдуть. Ти така гарна, — додав, заворожено дивлячись на мене. 

 — Дякую,  це справді мої улюблені квіти, — сказала я розчулено, взяла букет і поставила в вазу.  — Я готова, можемо йти…

***

Фільм дійсно був цікавий, мені не всі романтичні комедії подобалися, деякі, на мій смак, були надто банальними, але цей фільм сподобався. Коли ми дивилися його, якоїсь миті Ілля взяв мене за руку, і я не прибрала свою долоню. Це було якось так зворушливо, я подумала, що, може, й справді я потихеньку зможу забути Женю і нарешті зітхнути спокійно. 

Коли фільм закінчився, Ілля поглянув на мене з ніжністю. Але не став нічого такого казати. 

— Ходімо додому? 

 — Ходімо, — кивнула я, але коли ми опинилися під моїм під’їздом, він не став іти до свого, а ніби на мить завагався, і я спитала:

 — Може, зайдеш, вип’ємо чаю?

—  Я дуже хотів би, — сказав він трохи схвильовано. — Це означає, що ти таки погоджуєшся зустрічатись зі мною? 

 — Так, але я одразу хочу сказати, щодо інтиму… — я відчула, що червонію. — Я ще не готова…

— Я не буду тебе квапити, ти ж знаєш, — він взяв мене за руку. — Я хочу, щоб тобі було добре і комфортно, бо я тебе… 

Цієї миті я ніби відчула на собі чийсь погляд. Повернула голову — і побачила Женю, який стояв поряд зі своєю автівкою і дивився на нас…