12. Женя. "Треба поговорити"

Зустріч з Ларою мене вибила з колії. Цей її живіт… Припустити, що вона просто аби завести кляту дитину, кинула мене, було надзвичайно боляче. Але очевидно саме так все і було.

Треба було заспокоїтись, щоб нормально зустріти Яна Ковальські… Він був десь мій однолітка, тож можливо вийде і трохи в барі розслабитись ввечері… Я зітхнув. Потяг якраз зупинився. Я пішов шукати потрібний вагон і був в очікуванні виходу Яна.

І ось він вийшов, але замість того, щоб шукати мене поглядом, він подав руку якійсь дівчині… Мені її вигляд здався віддалено знайомим. 

Коли наші погляди зустрілись Ян одразу поспішив до мене:

— Привіт, друже, дозволь відрекомендувати тобі мою наречену Сузанну, — він обернувся до дівчини. — Люба, це мій чудовий партнер Євгеній, про якого я тобі розповідав! Женю, а в тебе ж є дівчина? Ми могли б узяти її і разом повечеряти в ресторані! 

Я ледь напружився… Знав, що Ян був помішаний на традиціях і сімейних цінностях, але навіть припустити не міг, що він приведе дівчину. І взагалі, не просто дівчину, наречену.  Треба було швидко щось придумати… 

— Ага, є, — я кивнув. — Правда, вона дуже зайнята, у неї якийсь важливий проект, дедлайн… Ну, я запитаю, чи вийде в неї, авжеж.

 — Ясно, ну зустрінемося всі разом завтра чи на вихідних, ми з Сузанною проведемо в Україні місяць. Вона вагітна, а тут у вашому місті є дуже гарний гінеколог, то проконсультуємося, ми вже записалися у ту клініку… 

— Так, а ще ми вирішили, що це буде така наша мандрівка! — кивнула Сузанна. — Потім через дитину я навряд зможу їздити кудись. І вагітність останні місяці, і перші роки малечі. Тому хотілось проїхатись зараз, — сказала вона. 

Капець! Що ж мене переслідують ці вагітні… Одразу згадалась Лара… Вагітна від того мужика. Мене охопила злість, щойно я згадав про них, я навіть стис руки в кулаки, але потім силою волі змусив себе розслабитись…

— Цікаво, — я усміхнувся. — Ну, добре, щось придумаємо… Давайте я допоможу з речами і ходімо до машини, я відвезу вас поки що в готель, відпочинете з дороги…

***

Коли ми вже прощались біля готелю, Ян сказав:

— Сузанна заздалегідь забронювала святкову вечерю на завтра на чотирьох, я дуже хочу, щоб ми там зустрілись всі разом. А там туди-сюди, обговоримо деталі контракту і все підпишемо, так?

— Ага… — я розгублено усміхнувся.

— А ще я спланувала походи по різних історичних памʼятках Києва! Дуже сподіваюсь, що не тільки завтрашній вечір, але й вихідні ми разом зможемо провести! 

— Так, розберемось! — я кивнув. — Все буде добре…

Коли ми нарешті розпрощались і я повернувся в машину, я не знав, що мені робити. І тут раптом згадав про Лару. Що як…

Але ні, якщо вона з якимось мужиком зустрічається, у них буде дитина, вона ніколи не погодиться зіграти мою дівчину перед Яном…

З іншого боку, а що я втрачаю? 

Я розумів, що вона на девʼяносто девʼять відсотків мені відмовить. Але чомусь так захотілось її побачити… Я забороняв собі думати про неї весь цей час, але коли побачив, думки знову повернулись до неї. Принаймні, перевірю, чи гідний той мужик бути з нею. 

Я розумів, що все це дурня, що це просто тупо, але вже їхав до того будинку. 

Коли підʼїхав, відчув себе повним ідіотом.

Дістав мобільний і відкрив чат з Ларою. 

І поки не передумав, написав: 

"Я під твоїм новим будинком. Треба поговорити. Ти вдома?" 

Вона мала бути вдома. Вона могла здивуватись, звідки я знаю, де вона живе, могла сказати, що я якийсь сталкер… Могла взагалі мене заблокувати. Але я все ж сподівався, що вона відповість…