6. Женя. Зустріч у барі

Вони сіли в машину і поїхали кудись. Я насупився. Треба було поїхати додому, але я вперто їхав позаду. Ну, дистанцію тримав. Не знаю, що я хотів побачити. Але відʼїхали вони не дуже далеко.

Їхати так, щоб мене не помітили, було доволі складно, але я старався. І раз Лара мені не набрала, думаю, вона не помітила моєї машини. 

Вони увійшли в один з підʼїздів, після чого я виїхав з парковки і став чекати. Не знаю, чого саме я чекав. Ну, певно, очікував, що вони знову кудись виїдуть? Бо судячи з даних, які мені дали по її телефону, вона цілий день була в тому першому місці. 

Власне, через деякий час вони дійсно виїхали і повторили свій маршрут, тільки в зворотному напрямку. 

Я вже не став заїжджати за ними у двір, щоб не спалитися. 

Але все це дуже сильно засмутило мене. 

Хотілось написати їй і сказати все, що я думаю… Я дуже ревнував. Не міг повірити, що в неї хтось був… Або просто не хотів вірити. І все через клятих дітей? В неї був запасний варіант через це?

Мені не хотілось їхати додому, хотілось набухатися. 

Власне, я вирішив, що чому б і ні, і поїхав замість дому в центр міста, до бару. 

Сів на бар, замовив собі алкоголь та кальян. Кальян допомагав розслабитись, я любив вдихати цей отруйний дим, він затуманював мозок, змушував не думати, особливо вкупі з джином. 

Тут ще було не дуже людно, бо година була доволі рання, але люди потихеньку підтягувались і місця на барі займалися.

Вже за годинку до мене підсіла якась дівчина, яка замовила собі коктейль і пожирала мене поглядом, облизуючи трубочку.

Я не збирався ні з ким зараз спати, настрою зовсім не було. Хоча може недарма кажуть, що клин клином вибивають, і треба було б зрадити, щоб було не так боляче.

Тим не менш, дівчина помітила, що я на неї дивлюсь і запитала:

 — Пригостиш мене коктейлем? 

— Так, давай, — я кивнув. Ну, флірт мені ж не завадить, так? Треба з чогось починати, щоб жити далі. — Бармене, повтори дівчині коктейль, — сказав я бармену, а потім знову поглянув на дівчину. — Чи ти хочеш щось інше? 

 — Цей мене цілком влаштує, між іншим він називається “Тет-а-тет”, знаєш, що це значить?  — усміхнулась вона мені. 

— Один на один, чи щось таке? — перепитав я. Не дуже любив задавак. 

— Саме так…

— Я Женя, а тебе як звати? — я вирішив перевести тему, щоб не зосереджуватись на її зазнайстві. Красива ж дівчина, в шикарній сукні, з хорошою фігурою… Треба розслабитись.

 — Маргарита, — відповіла вона.  — Приємно познайомитися, Женю! 

— Взаємно, — я кивнув.

Бармен якраз подав їй новий коктейль, я розплатився. 

— Часто ходиш сюди? — запитав у Маргарити. 

 — Так, іноді зависаємо з подругою, але сьогодні вона не змогла прийти,  тож я залишилася сама. Добре, що ти склав мені компанію…

— Ага, — я відпив своє віскі. — Добре.

Я навіть не дуже памʼятав, як треба загравати і всяке таке. Мені це все було не потрібно, бо у мене була Лара…Але "була" в цьому випадку, на жаль, ключове слово.

І що вона знайшла в тому придурку…

Я ледь насупився і відпив ще віскі. Дівчина, тобто, Марго, схоже помітила, що я ледь напружився, бо запитала: 

— А твоя подруга  також не прийшла? Тому ти такий сумний?

— Мене, як виявилось, сьогодні кинули, — я ледь насупився. — Власне, тому я тут. 

 — Співчуваю, це дуже сумно, — вона підсунулася ближче і легенько поклала свою долоню на мою. — Можу я тобі чимось допомогти?

"Було б добре, якби мене не дратувала твоя надмірна навʼязливість", — подумав я, але вголос, авжеж, сказав інше: 

— Ну, ми зараз непогано проводимо час, тож можна сказати, що ти вже допомагаєш…

Всі ми граємо в соціальні ігри, і я теж. Може, якщо я буду це грати, врешті-решт і сам у це повірю?...