4. Женя. Чому вона це зробила?

Я хотів декілька разів подзвонити чи написати Ларі, але потім подумав, що краще ми поговоримо вживу.

Вона не така… Вона не залишить мене з цим. Ми якось розберемося. Все буде добре. Ми зрозуміємо одне одного, обовʼязково. 

Я постарався зробити всю роботу якнайшвидше, і потім поїхав з офісу. По дорозі зупинився біля квіткового магазину і купив її улюблені персикові троянди в горщику. У нас вдома було повно тих горщиків з квітами. Лара вміла робити затишок, я дуже радів, що вона займається улюбленою справою. Бачив, як горять її очі, коли вона береться за цікавий проект.

У мене з бізнесом було не так. Це скоріше нудна рутина, ніж щось цікаве, ну, принаймні, в основному.

Коли я приїхав додому, перше, що привернуло мою увагу, це напівпорожня шафа в передпокої і така ж майже порожня поличка для взуття. Там лишилось все тільки моє. Серце боляче стислось.

— Ларо! — я навіть не роззувався. Горщик залишив в коридорі, і побіг всіма кімнатами.

Лари ніде не було: ані в спальні, ані в вітальні, ані в інших кімнатах.

В кінці я зайшов на кухню і побачив на холодильнику папірець. На ньому було написано:

“Женю, вибач, але нам з тобою не по дорозі. Не шукай мене, будь ласка. Будь щасливим. Лара”

Моє серце, здається, зупинилось.

Я ще раз перечитав коротку записку, мені все ще не вірилось, що це правда. Я кохав Лару, а Лара кохала мене, не могло бути інакше, я ж знав, що вона кохає мене.

Але знову і знову дивився на клятий папірець.

Одразу дістав мобільний і став їй дзвонити. Лара не відповідала, а потім в слухавці почулись короткі гудки. 

Що це все означає? Я написав їй повідомлення:

"Ларо, де ти? Чому ти написала цей дурний лист? Хіба ми не кохаємо одне одного?" 

Я побачив, що вона прочитала це повідомлення. а потім чат з нею зник. Вона мене заблокувала. 

Це все через нашу розмову про дітей? Я що їй, тільки донор сперми, чи що? Я починав злитися. Ну реально, невже чоловік їй тільки для цього потрібен?... І невже за подібне можна кинути мене?

Ні, я маю все дізнатися… 

Я згадав, як одного разу, коли Лара загубила телефон, ми звернулись до мого колишнього однокласника Макса, у нього було своє детективне агентство, а він сам був крутим айтішником і буквально за пʼять хвилин знайшов, де був Ларин телефон.

Значить, і зараз він зможе це зробити. 

Я знайшов його номер і одразу набрав. Макс відповів не з першого разу, але врешті-решт я почув його голос і тоді коротко описав ситуацію, після чого запитав:

— Зможеш сказати мені, де вона? Ми просто зобовʼязані поговорити… Чи це протизаконно і все таке? — я зітхнув.

— Зможу, авжеж, — відповів він. — А що трапилось? Ви посварились?

— Можна і так сказати, — я зітхнув. — Але це не зрада чи щось таке. Просто розбіжність в поглядах на деякі питання, але хіба через таке розходяться… 

 — Добре, тоді я зараз спробую відстежити місцезнаходження її телефону, — відповів Макс. — І надішлю тобі. 

— Дякую, чекаю…

***

Коли мені прийшла точка, я не думаючи поїхав на місце. Мені треба було побачити її, поговорити з нею. 

Але щойно я приїхав, як побачив, що вона виходить з підʼїзду з якимось хлопцем. Вони на мить зупинились і про щось говорили. Виходить, вона так швидко взяла і переїхала до якогось мужика?...