Ця новина вразила мене як грім з ясного неба. Я просто прийшла на медогляд, мене ніщо особливо не турбувало. Так, була якась втома, хотілося весь час спати, але я списувала те на міжсезоння і брак вітамінів. От вирішила здати аналізи і пройти обстеження, щоб мені призначили якісь препарати для покращення загального стану організму. Я ніколи не займалася самолікуванням, завжди дбала про своє здоров’я, тому й пішла до кращої приватної клініки. І от зараз, сидячи в гінекологічному кріслі, я намагалася осмислити те, що тільки що почула від приємної лікарки середнього віку, яка була дуже хорошою спеціалісткою.
— Вагітність? Це точно? — вражено перепитала я.
— Так, точно, — вона кивнула. — Вагітність небажана? — одразу уточнила вона. Строк ще достатньо малий.
— Ну, я б не сказала, що небажана, просто несподівана, — сказала я. — Я поговорю з чоловіком, з яким зустрічаюся. А потім вирішу, що робити. Скільки в мене є часу?
— Ну, не дуже багато, в ідеалі вирішити за тиждень, ще буде найбезпечніший строк для переривання.
— Добре, протягом тижня я повернуся, або, щоб взяти направлення на аборт, або щоб стати на облік, — кивнула я.
Все ж я вже не була дуже юною, і стосунки у нас із Женею тривали майже два роки, тож було логічно подумати про створення сім’ї. Може ця вагітність — це знак, що пора одружитися? Чим далі, тим більше я схилялася до думки, що хочу залишити цю дитину.
Ми з Женею жили дуже добре, не сварилися, розуміли і підтримували одне одного. Правда, розмови про дітей у нас ніколи не заходило, ну це через те, що ми хотіли пожити для себе, поїздити скрізь, ходити на вечірки, ні в чому себе не обмежувати… Але зараз я була готова і на обмеження. Дитина могла зблизити нас іще більше, дати нові перспективи. Тож, прощаючись із лікаркою і їдучи на таксі додому, я вирішила одразу ж, як Женя повернеться з роботи, поговорити з ним.
Я приготувала вечерю, його улюблені страви. І коли він переступив поріг будинку, одразу вийшла в передпокій і обійняла його.
— Привіт, я скучила за тобою, — сказала, усміхаючись.
— Привіт, я теж, — він поцілував мене в губи і притис до себе, а його рука поповзла талією вниз. — Ммм… Почнемо з десерту? — прошепотів мені на вухо.
— Давай зразу повечеряємо, — сказала я. — А там і до десерту перейдемо…А то я старалась, готувала…
— Ну добре, — він чмокнув мене в щоку. — Повечеряємо.
Коли ми сиділи за столом, я думала, як краще почати цю важливу для мене розмову. Може, так прямо і сказати: “Вітаю, ти скоро станеш татом!”
Але вирішила спершу натякнути йому, може, він сам здогадається? Бо пряма новина могла б трохи налякати його.
— Я хотіла сказати, — сказала, ставлячи перед ним тарілку з супом. — Всі мої подруги вже мають дітей… Може, і нам подумати про це? Дитина — це було б те, чого нам не вистачає для повного щастя…
— Ти забула, що я сказав тобі на нашому першому побаченні? — він ледь насупився. — Ще коли мені виповнилось вісімнадцять, я сказав собі, що у мене дітей не буде. І коли ми з тобою зустрілись, я тобі про це повідомив.
— Ну, за ці роки твої переконання могли змінитися, — я вже й не пам’ятала, що він тоді таке казав. — Може, просто ти мав на увазі, що не зустрічав ще жінку, з якою хотів мати дітей…
— Ні, мої переконання не змінились. І не зміняться, — його настрій різко зіпсувався. Я не піднімала цю тему весь цей час, але не думала, що він відреагує так. — Я не хочу дітей. І не хотітиму.
— Але чому? Ти боїшся, що наше життя зміниться? Що я буду приділяти тобі менше уваги?
— На тому першому побаченні ти сказала, що тебе це влаштовує, Ларо, — він зазирнув мені в очі.
— Ну, тоді і я не хотіла дітей, хотіла пожити для себе, — я зітхнула. — А тепер замислилась, що хотіла б мати маленьку копію тебе… Я думала, всі чоловіки хочуть мати спадкоємців…
— Ні, я не хочу дітей, — відрізав він категорично. — Ми і далі будемо користуватись протизаплідними.
— Ясно, — сказала я тихо. Мені здавалося, що цими словами він ніби перекреслив усі наші стосунки. І справді, чи мала для нього якесь значення моя думка? Він завжди думав лише про себе і робив те, що вважав за потрібне. Чи з такою людиною я хотіла прожити усе життя? Навіть попри те, що я дуже любила Женю, я не могла позбавитися цієї дитини.
І тієї миті я зробила свій вибір…
Друзі, вітаю на сторінках моєї нової історії! Сподіваюся, вона вам сподобається)
Продовження - завтра о 20.00 і щодня у цей час! Додавайте книгу в бібліотеку і ставте їй "сердечко", щоб не загубити її і дізнатися, що буде далі!
Подарунок для когось із улюблених читачів - промокод на безкоштовне читання моєї книги "Фальшива наречена" CJRL8CWQ