Розділ 20

- Тату, з тобою все в порядку? Може, тобі купити заспокійливого? Якраз аптека поряд… - Оля намагається зменшити градус напруги, хоч і виходить це лише на крихітну поділку. Її голос наче накриває хвилю, яка ось-ось прорветься, але вигляд батька… він і без слів змітає все навколо.

- Собі купи, - гарчить він, на мить забувши, хто перед ним. Але вчасно бере себе в руки, ховає ту колючість у голосі, й уже майже спокійно додає: - зі мною все нормально.

- Так, а чого ти тоді такий дивний? — дивина його раптової появи тут, та ще й у такому стані, очевидна навіть для неї. Поки я прикриваю Денчика від погляду рідного батька, Оля намагається дістатися до суті. І раптом мене накриває думка: чорт забирай… Виходить, тепер у них один батько на двох?.. - Чому спочатку вирішив, що це моя дитина, а тепер до Ніки висловлюєш якісь претензії?

Тільки зараз ця істина врізається мені в мозок. Оля залишалася з моїм сином… і зі своїм рідним братом? Я ніколи не хотіла, щоб ця картина складалася в голові. Бо чим швидше я зітру Лероя з минулого, тим швидше в мене буде майбутнє. І коли мені вже здавалося, що я одужала, майже забула… він знову тут. Знову влазить. І тепер - у життя мого сина.

- Ніяких претензій, - кидає він, наче відрізає.

Ага. Звісно, ніяких. Тільки чому ти тоді на нас так витріщаєшся? Що намагаєшся вичитати в моєму обличчі та його очах? Відмінності? Чи схожість, яку боїшся або… навпаки шукаєш?

- А чому ж ти тоді так відреагував, коли Денчик назвав Ніку "мама"? - Оля вперта. Вона, як і батько, хоче з’ясувати все зараз. А я лише хочу зникнути. Зникнути з цієї вулиці, цього міста, з цього вимушеного трикутника. Я навіть ловлю себе на думці - чи не стежив він за нами? Чи не знає вже все, що йому треба знати?

- Бо така молода, а такий вже дорослий син. Денчик. Виходить, Ден?

- А вам яка різниця, скільки мені й скільки моєму синові? - ігнорую сенс його репліки, бо вона віддає холодним присмаком володіння. Як ніби він має право вирішувати, як називати мою дитину. А я хочу, щоб він узагалі ніяк його не називав. Щоб не було присутній в його житті. Щоб обходив осторонь десятою дорогою.

- Коли мама мене народила, то була навіть молодше за Ніку, - подруга тут же стає на мою сторону, досі не тямлячи, чому її батько так доколупався.

- А де ж батько дитини?

Це звучить настільки безтактно, що я мимоволі кусаю щоку зсередини, аби не випалити все, що думаю. Його слова як обшук серед білого дня. І при цьому він, дорослий чоловік, ставить це запитання подрузі власної доньки, у якої на руках малюк.

- Працює, - відрізаю, як секатором, щоб перекрити йому доступ у моє життя. - Заробляє на гідне життя своєї сім’ї. А що?

- Похвально, похвально… - і усміхається. Чи то не вірить, чи то грає в якусь свою гру. Чи як трактувати цю дурну посмішку?

- Тат, - в Олі є ще не закриті питання, вони легко читаються на її напруженому обличчі, - а ти взагалі що тут робиш?

- Проїздом по роботі.

"По якій? І відколи сталкерство стало роботою?" - крутиться на язиці, та мовчу, бо, можливо, реально тут випадково опинився, а я накручу собі бігуді, що він реально за нами слідкує. Виходить в такому випадку у мене параноя. Я - хвора, в той час, як він знову вийде сухим із води.

- До речі, - продовжує, поки Оля не поставила чергове запитання, а я мрію про те, щоб скоріше звідси звалити, і налаштувати себе на те, щоб вкотре забути про цього чоловік та стерти його гумкою як надпис, зроблений олівцем. - Якщо так вийшло, що ми опинилися в одному місці, в один час, то пропоную спільну вечерю. Що скажете?

- Не думаю, що..., - розпочинає подруга, але батько її швидко перебиває, пригортаючи до себе, ніби найцінніший скарб.

- Та перестань, доню. Буде класно. Повечеряємо разом. Я ближче познайомлюся з сином твоєї подруги, так, малий?

Вперше в житті я молюся, щоб Дениска заплакав. Влаштував істерику, дав зрозуміти, що йому зовсім не цікава ця компанія. Але син дивиться на нього мовчки, з якимось непроникним дитячим інтересом.

- І, звісно, Ніко, бери свого нареченого чи чоловіка, - його погляд вчіплюється в мій, навіть не кліпає. - Так би мовити, повечеряємо сім’ями…