Розділ 3

- А в тебе що, номер змінився? - Хоча... А як тоді подрузі додзвонилися? В мене взагалі ще одне попутно питання виникає - навіщо хтось з персоналу лікарні набрав до Олі? Та це залишимо на потім, зараз важливо дізнатися, чому дівчина писала з невідомого номера, а вже через хвилину залетіла в палату. Зі звинуваченнями, що найкращі подруги так не чинять, приховуючи вагітність, і вже навіть народження дитини.

- І так, і ні.

Нарешті, вона заспокоїлася. Нарешті, можна спокійно з нею говорити. Але розумію - дівчина має право ображатися. Я замовчала таку новину, і, скоріш за все, вперше в житті не поділилася секретом.

"А чи точно вперше?"

Гаразд, вдруге, тобі стало легше?

"Якщо точніше, то втретє. Готель. Спектакль. Вагітність. Тепер все."

Молодець! Вали собі, не пхай дзьоба в чужі розмови.

- Це як? - Стільки її не бачила, а подруга не змінилася. Якісь тактики в тій голівці, схеми.

- Старий номер час від часу вимикаю, бо Тимофій...

- А що з ним? - Тимофій? Так офіційно? Не коханий, не любий, і навіть не Тимошка?

- Та нічого такого, розійшлися, - дівчина байдуже киває рукою, явно не бажаючи підіймати цю тему.

- Розійшлися? - Та ну, таке кохання-зітхання було, і все кануло в минулому?

- Так.

- Ого, - і, судячи з того, що хлопець тероризує Олю дзвінками, то саме подруга стала ініціатором розриву відносин. А знаючи, як вона за ним носилася, як любила, як завжди й всюди з собою тягала... - А що так?

- Таке буває. Не зійшлися характерами. Почуття закінчилися. Та і яке ого? Про що ти говориш? Ого це ти й ого це з тобою. Ти рахуєш це нормально так вчиняти, нічого не сказавши, і приховавши від куми похресницю? 

- Похресника, - виправляю подругу, а у самої посмішка на вустах оселилася. Я навіть не підозрювала, що так сильно за нею засумувала. На душі водночас і приємно, і тривожно, бо відразу згадує батьків. Котрі теж не в курсі про народження внука. Це буде Армагедоном для них посеред ясного, тихого дня. Варто тільки сподіватися, що вони адекватно сприймуть моє рішення. - А чого це ти вирішила, що будеш кумою?

- Еее, стопе, стопе, це ще що тут за розмови такі пішли? Спочатку приховала, що в положенні, потім тишком-нишком народила, і що б далі було? Покликала б мене вже до сина на випускний? Так би ти вчинила?

- Ну, ти вже не перегинай, - від сили ще пів року помаринувала. А то і менше, бо дитячі крики важкувато було б приховати. А вічно говорити, що проходжу біля дитячого майданчика, якось звучить непереконливо та підозріло.

- Ну, а як, Ніко? Чому ти нічого не сказала? - Наша пісня добра, починай спочатку. - Я тобі щось зробила, що ти ТАКЕ замовчуєш?

- Ні, не зробила, батьки теж нічого не знають, так що заспокойся, - аргумент? Як на мене, залізний.

- Батьки-батьками, це старше покоління, а хто як не найкраща подруга, твоя однолітка тебе зрозуміє найкраще? - Гаразд, теж, якщо не залізний, то вагомий аргумент. - Що, якась сволота попалася?

- В плані? - Не тямлю, та чому вона шепотить, ніби нас хтось підслуховує? 

- Батько хлопчика, - ще тихіше, щоб навіть стіни не почули, - ще та сволота? Погуляв і в кущі, а ти сама розбирайся?

- Ще та сволота, - ну а що? По факту. Оля знає свого батька тільки зі сторони найголовнішого родича, котрий завжди допоможе та підтримає. Вона ж не в курсі, яке воно падло, що стосується відносин. 

- Нічого-нічого, ти випишися з лікарні й ми з нього виб'ємо аліменти. Все до копійки паскуда віддасть! От побачиш! У тата є хороший знайомий юрист, він його попросить, і потрусимо цього мерзотника по повній програмі! 

- Стій-стій-стій, - ого, ось це так розігналася. І вираз обличчя такий, що вже зараз готова розпочати квінтесенцію над батьком мого сина. - Не треба.

- Ніко, як не треба? Треба! Я ще сьогодні батькові наберу, поцікавлюся як він сам, його панянка, песик, і ніби між іншим запитаю, чи він підтримує зв'язок з тим юристом. Якщо ні, то іншого знайдемо. Якщо так, то рахуй, що цей покидьок вже перерахував чималу суму коштів на твій баланс.

- Ви з батьком окремо живете? - Панянка? Песик? 

"А ти думала, що тільки у тебе життя триває, а в інших стало на паузу?"

- Так, так, я, напевно, забула тобі сказати, - напевно, хоч з іншої сторони - а який привід повинен був бути, щоб я цікавилася стосовно її родича? - Батько переїхав в інше місто відразу після смерті бабусі. Я тобі й забула сказати, бо було не до того.

Навіть знаючи, що Тамара Олегівна мала померти, хвороба все ж її здолала, я пару днів відходила від новини, що такої прекрасно жінки не стало. Що вона вже більше не з нами й більше ніколи не поставить висококласну виставу. Тому взагалі не дивно, що подруга забула мені сказати про переїзд батька. Оля взагалі місяць після смерті бабусі була не своя, ледве розмовляючи і явно перебуваючи в прибитому стані. Я намагалася її розворушити, якось заспокоїти, але... Тут тільки час лікує. Інших ліків проти втрати рідної людини банально не існує.

- Переїхав, завів собаку, а після якусь дамочку. Чи навпаки. Не суть важливо.

- Я так розумію ти не дуже підтримуєш його вибір?

- Це в першу чергу його вибір, йому з ним і жити, - байдуже киває дівчина, але я ж то бачу по ній, що їй аніскілечки не начхати. Та не втручаюся, бо це вже буде виглядати підозріло. - Ти ліпше скажи - вже думала над іменем малого? Чи ще не вирішила?

- Практично вирішила, - в мене був час перебрати тисячу варіантів, і зупинитися на одному, який найбільше сподобався, котрий припав найбільше до серця, - Дениска.

- Денис? Вау! Гарно! Похресник Денис і хрещена мама Оля. Звучить!

Захоплено вигукує дівчина, плескаючи при цьому в долоні, а я і поділяю її настрій, але й згризаю себе зсередини стосовно іншого... А як Дениску буде по батькові? Щось вигадати? Чи залишити... щось із минулого? Бо як не крути, а малий – Леройович...