Розділ 42 крайній

— Приїхали! — вигукнула Ліза, виглянувши у вікно.

Аня, затамувавши подих, підійшла ближче. Біля під’їзду стояло авто, звичне і водночас зовсім нове у своєму значенні. Серце калатало так голосно, що вона боялася — Ліза зараз почує.

— Як я виглядаю? — несміливо перепитала вона.

— Ти просто цукерка, — відповіла Ліза й швидко витерла сльози, які несподівано навернулися.

— Та ну тебе, — зніяковіла Аня, — я зараз макіяж зіпсую.

У дверях пролунав дзвінок. Ліза заметушилася, відчинила, і на порозі стояв Сергій. У руках — букет, підібраний так тонко, що він здався Ані віддзеркаленням її настрою: ніжний, але з яскравими акцентами.

— Вони — як ти, — тихо сказав він, подаючи квіти.

Вона взяла букет, і погляд Сергія на мить зупинив час. В його очах було все: і ніжність, і впевненість, і та любов, якої Аня так боялася втратити.

Вони спустилися сходами. Сергій відчинив дверцята авто, і Аня сіла, зберігаючи в руках квіти, немов найдорожчий скарб. Коли машина рушила, кілька секунд панувала тиша. Тільки місто за вікном мерехтіло, наче спеціально для них.

Сергій простягнув руку, і вона, не вагаючись, вплела свої пальці в його.

— Пам’ятаєш, як ти казала: “не твоя”… — він хитро усміхнувся.

Аня подивилася на нього, і в її очах заграла іскра.

— Ну так, — прошепотіла вона, — тоді була не твоя… але зараз — твоя.

Сергій стиснув її руку міцніше.

— І це “назавжди” ми сьогодні підпишемо, — промовив він, і Аня, затамувавши подих, глянула у вікно.

За кілька хвилин авто звернуло до величної будівлі з колонами.

Вона озирнулася на Сергія. Його усмішка була такою щасливою, що всі сумніви розтанули.

— Готова? — запитав він.

— Так, — відповіла вона й відчула, як це просте слово наповнило її душею світло.

Вони поцілувалися — ніжно, але пристрасно, як люди, які нарешті знайшли одне одного після довгих доріг.

І цього разу місто за вікном не підморгувало, а аплодувало. Бо це було не завершення — це був початок їхнього спільного “так”.