Розділ 40

Сергій торкнувся пальцями до її руки, притримав. Його голос звучав тихо, але твердо:

— Для нас це початок, Ань. Дай мені шанс… останній.

Аня відвела погляд у вікно. В її очах боролися сумніви й спогади. Вона ковтнула клубок у горлі й нічого не відповіла.

— Добре, — Сергій вдихнув, ніби прийняв рішення за двох. — Я відвезу тебе до офісу.

Дорога минула майже в тиші. Лише час від часу він кидав на неї погляди, сповнені надії. Вона сиділа, стискаючи сумку на колінах, намагаючись розібратись у власному серці.

Коли машина зупинилася біля офісу, Аня вже зібралась вийти, як раптом побачила знайому постать. Ліза. Вона стояла на сходах і, побачивши Аню разом із Сергієм, підняла брови від здивування.

— Аня! — вигукнула вона, підійшовши ближче. — Можна тебе на хвилинку?

Аня винувато зиркнула на Сергія, той лише кивнув. Вона відійшла вбік разом із подругою.

— Ти що, з глузду з’їхала? — тихо, але з відчутною емоцією заговорила Ліза. — Ти ж сама мені казала, що це кінець, що він тебе зламав, що все… А тепер знову? І Артем? Він чудовий хлопець, Ань! Навіщо ти пудриш йому голову, якщо в тебе тут отакі “американські гірки” з Сергієм?

Аня важко видихнула, нервово стиснула пальці.

— Лізо, я… я не знаю, що зі мною. Я заплуталась. Артем — справді класний. З ним легко, спокійно. Але коли я бачу Сергія… всі мої стіни сипляться. Я не розумію, що робити…

— Так визначись! — різко кинула Ліза. — Інакше ти зробиш боляче обом.

Аня опустила очі, відчуваючи, як у грудях наростає біль і паніка.

— Я сама собі роблю боляче, Лізо. І не знаю, як вибратись із цього кола.

Подруга мовчки обійняла її за плечі, але в її погляді читалася тривога.