Розділ 39.

Аня стояла біля столу, стискаючи папку так сильно, що біліли пальці. Сергій зробив кілька кроків, і між ними залишилося всього кілька метрів.

— Ти змінилася, — його голос прозвучав майже докірливо. — Холодна, байдужа… Але я не вірю в це. Це не ти.

Аня відвернулася, ніби поправляючи документи.

— Це саме я, Сергію. Та, яка зрозуміла, що наші світи не сходяться. Я не твоя.

— Нісенітниця! — він різко підійшов ближче. — Я бачу, як ти дивишся на мене. Як ти нервуєш, коли ми поряд. Не кажи, що в тобі нічого не лишилось.

Аня зціпила зуби, намагаючись втримати голос рівним.

— А якщо й лишилось? Ти ж сам вибрав піти з мого життя.

Сергій нахилився, майже торкаючись її обличчя.

— Я помилився… І тепер готовий виправляти цю помилку до кінця. Я не можу без тебе, Ань. Ти в кожній моїй думці, ти — моє божевілля.

Її дихання збилось. Вона відчула, як серце шалено калатає в грудях. Спробувала зробити крок назад, але Сергій схопив її за руку. Його дотик був гарячим, наче від нього йшов вогонь.

— Відпусти… — прошепотіла вона, хоча сама не вірила у свої слова.

— Ні, — він нахилився ще ближче. — Скажи, що не кохаєш мене. Глянь в очі й скажи це.

Аня зібрала всю силу, зустріла його погляд. Вуста тремтіли.

— Я… — слова застрягли в горлі. Вона не могла вимовити неправду.

Сергій побачив це. І наступної миті їхні губи злилися у пристрасному поцілунку. Він був жадібний, гарячий, повний болю й бажання. Аня спершу пручалася, але потім здалася. В її руках папка з документами впала на підлогу, розсипавши аркуші. Вона обійняла його за шию, відчуваючи, як світ навколо зникає.

Їхній поцілунок був довгим, наче двоє намагалися надолужити всі втрачені місяці.

Коли вони відчули, що їм бракує повітря, Аня відсахнулася, заплющивши очі.

— Це неправильно… — прошепотіла вона. — Все вже закінчилось…

— Ні, Ань, — тихо відповів Сергій, торкаючись її щоки. — Для мене це тільки початок.