Розділ 38

Біля під’їзду Артем зупинився, легенько торкнувся її руки.

— Гарний день вийшов, правда? — тихо сказав він, нахиляючись ближче.

Аня не встигла відповісти, як його губи торкнулися її вуст. Спочатку ніжно, обережно, ніби він боявся її налякати. Потім — трохи пристрасніше, глибше. У цьому поцілунку не було поспіху, лише уважність і тепло.

Аня не відсахнулася. Навпаки — дала собі шанс відчути щось нове. Слабкість, м’якість, легке тремтіння… Їй сподобалося. Вона розгублено усміхнулася, соромливо опустила очі й швидко пішла до під’їзду. Артем лишився стояти на місці, довго дивився їй услід, з ледь помітною усмішкою.

У своїй кімнаті Аня довго сиділа на ліжку, торкаючись пальцями губ. У поцілунку Артема було щось інше, нове. Легке й тепле відчуття, якого вона не знала раніше. Але… у пам’яті спливли гарячі, вибухові поцілунки Сергія, у яких було стільки пристрасті, що вона втрачала контроль над собою.

«Геть інше…» — думала вона. І знову загубилася між двома світами, між двома чоловіками.

Що ж робити?

Будні накотилися швидко. Нові об’єкти, клієнти, папери, дзвінки. Аня вже звикла до темпу агентства. Разом із Лізою вони готували показ квартири для важливого клієнта.

Аня з папкою в руках увійшла до просторої кімнати, де вже зібралися представники другої сторони угоди. Вона підняла очі — і завмерла.

Перед нею стояв Сергій.

Він теж, здається, не очікував її побачити саме тут. Легке здивування майнуло в його очах, яке миттєво змінилося на холодну маску професіонала.

— Доброго дня, — стримано сказав він, вітаючись з усіма. Його погляд ковзнув по Ані, але затримався довше, ніж належало.

У залі панувала ділова атмосфера. На столі акуратно лежали папки з документами, чашки з кавою парували легким ароматом. Клієнти обговорювали умови угоди, і кожне слово мало значення.

Аня старанно робила нотатки, час від часу піднімала очі, аби уточнити деталі. Але щоразу її погляд мимоволі зустрічався з Сергієм. Він сидів навпроти, спокійний, зосереджений, трохи відсторонений. Його руки впевнено гортали документи, а голос звучав твердо і чітко.

— Отже, ми погоджуємося на запропоновані умови, — підсумував він, глянувши на клієнта.

— Тоді можемо переходити до підписання, — додала Аня, намагаючись говорити рівно, хоча всередині все стискалося.

Підписи були поставлені. Угода офіційно завершена. Усі обмінялися рукостисканнями, і поступово люди почали виходити з приміщення, обговорюючи деталі між собою.

Аня зібрала папери в папку, залишилась на хвилину довше, щоб перевірити чи нічого не забула. Вона вже збиралася йти, коли раптом зрозуміла — у кімнаті лишився ще хтось.

Вона повільно підняла очі.

Сергій.

Він стояв біля вікна, спиною до неї, ніби вдивлявся кудись у далечінь міських вулиць. Тиша заповнила простір. Серце Ані шалено калатало, а в голові лише одна думка: «Чому він досі тут?»

Він обернувся. Його погляд — прямий, майже пекучий.

— Ти добре впоралася, — тихо сказав він. У голосі не було ділового відтінку. Лише щось особисте, занадто особисте.

Аня стиснула папку в руках, не знаючи, що відповісти.

— Дякую, — видихнула вона коротко, намагаючись тримати дистанцію.

Сергій зробив крок ближче.

— Ми можемо поговорити? — запитав він низьким, трохи глухим голосом.

Аня відчула, як її ноги ніби вросли в підлогу. Вона знала, що ця розмова неминуча. І водночас боялася її до смерті.