Розділ 36

П’ятниця тягнулася нескінченно. Аня закривала угоди, відповідала на дзвінки, підписувала документи, але всередині була порожнеча. Коли годинник пробив шосту, у дверях її кабінету з’явився Артем.

— Ань, — він усміхнувся своїм фірмовим теплим поглядом, — у мене є пропозиція, від якої ти точно не відмовишся.

— Справді? — втомлено, але з цікавістю підняла вона голову.

— Так. Маленька подорож на вихідні. Я забронював заміський комплекс. Там озеро, затишні дерев’яні котеджі, камін. Ніякої роботи, ніяких дзвінків. Тільки свіже повітря й відпочинок.

Аня трохи розгубилася.

— Це… схоже на викрадення, — жартівливо знизала вона плечима.

Артем зробив крок ближче, поклав на стіл маленький паперовий пакет із круасаном.

— Це називається турбота. Ти працюєш без зупинки, і я хочу, щоб ти нарешті відпочила.

Вона м’яко посміхнулася, відкусила шматочок круасана й задумалася.

— Я не впевнена, що гарна компанія для подорожей. — Її голос став серйозним. — У моїй голові досі безлад.

— І саме тому я й хочу тебе вивезти. — Він подивився їй прямо у вічі. — Не для того, щоб відволікти від когось, а щоб ти згадала, яка ти насправді: легка, усміхнена, жива.

Її серце здригнулося. В його голосі не було тиску чи вимог, тільки щирість. І саме це збивало з пантелику.

— Ну гаразд, — нарешті видихнула Аня. — Поїхали. Але без обіцянок, Артеме.

— Обіцянки мені не потрібні, — він підморгнув. — Мені достатньо того, що ти погодилась.

Того вечора Аня пакувала невелику валізу. Дивилася на речі, які складала, і не могла зрозуміти, чому серце билося так швидко. Від очікування? Від страху? Чи від думки про Сергія, який все ще не відпускав її у снах?