Розділ 35

Сергій цілий день провів у дзвінках. Він шукав бодай якусь зачіпку на Артема: телефонував колегам, які могли знати його особисто, радився з юристами, навіть перевіряв старі зв’язки в бізнесових колах. Але результат був один і той самий — нічого серйозного.

— Та ні, — відповів йому знайомий юрист, — хлопець справді перспективний. Чисто працює, угоди всі прозорі. Не чув, щоб за ним тягнувся якийсь шлейф.

Інший знайомий лише додав:

— Амбітний, але розумний. З тими, з ким працює, залишає про себе непогане враження.

Сергій сидів у своєму кабінеті, спершись ліктями на стіл. Перед ним лежав блокнот, а сторінка залишалася порожньою. Жодної плями, жодного компромату. Він дійсно непоганий хлопець.

Від цього було ще гірше. Сергій відчував, як ревнощі стискають горло. Усвідомлення, що Артем може дати Ані те, чого не зміг дати він сам, боліло. Після кількох безсонних ночей він змирився: варто відступити.

Аня жила у зовсім іншому ритмі. Її дні були наповнені роботою, новими зустрічами, переговорами. Але всі думки знову і знову поверталися до Сергія. Вона намагалася відганяти їх, ховала у глибині свідомості, але варто було лишитись наодинці — і образ Сергія знову виникав перед очима.

Артем відчував це. Він ніби бачив, що Ані потрібно розібратись у собі. Його увага була легкою, ненав’язливою. Він допомагав їй у роботі, підказував у складних моментах, жартував, коли вона виглядала втомленою.

Він був поруч — не тиснув, не вимагав. І це, як не дивно, ще більше бентежило Аню.

Вона відчувала себе між двома дверима: Артем — спокій, впевненість, нова сторінка. Сергій — буря, біль, але й кохання, від якого не так просто відмовитися.

Аня дивилася у дзеркало й тихо запитувала себе: Які двері я відчиню?