Розділ 33

В залі було тихо, тільки лампа на стелі мерехтіла від слабкого контакту. Сергій стояв поряд з Анею  напружено стискаючи кулаки, коли двері відчинилися й на порозі з’явився Артем. Він зупинився, швидко окинув поглядом кімнату й підняв брову.

— Ань, ти йдеш? Все добре? — його голос був спокійний, але з ноткою настороженості.

Сергій навіть не кліпнув, втупившись в Аню. Його голос зривався на холодну різкість:

— Це хто?

Аня вдихнула й спокійно відповіла, хоча в її очах миготіла втома:

— Мій колега.

Артем зробив кілька кроків ближче й нахилився до Ані, його погляд шукав у її обличчі підтвердження:

— Тобі потрібна допомога?

Сергій, стискаючи зуби, майже прошипів:

— У тебе з ним щось є?

Аня різко відвернулася, її голос був сухим і відстороненим:

— Сергію, ми вже все з тобою вирішили.

Вона навіть не дала йому шансу на відповідь, просто розвернулася й вийшла з зали. Артем без зайвих слів пішов за нею. Сергій лишився сам. Його плечі здригнулися, а в грудях наростав відчай. Він відчував, ніби світ вислизнув з його рук.

У коридорі Артем озирнувся на Аню. Його голос звучав рівно, але з відтінком цікавості:

— Ви знайомі?

Аня кивнула.

— Так… Ми зустрічалися раніше. Якщо це взагалі можна так назвати. — Вона видихнула, ніби знімала з плечей важкий камінь.

Артем на секунду задумався, а потім повільно промовив:

— Здається, між вами щось ще не завершене?

Аня зупинилася й подивилася йому прямо в очі. Її голос був твердий, майже крижаний:

— Для мене все вирішено.

Вона пішла вперед, залишаючи позаду і Сергія з його розпачем, і тінь минулих почуттів.

Сергій лишився сам у залі засідань. Тиша тиснула з усіх боків, і відлуння його власних кроків звучало надто гучно. Він повільно опустився на стілець і стиснув кулаки.

В голові крутилося лише одне: слова Ані. Її холодний тон, прямі очі без жодної тіні сумніву. «Для мене все вирішено». Вона сказала це так упевнено, ніби справді нічого не відчувала. Але ж він знає її краще за будь-кого! Він завжди відчував її емоції, її коливання. Коли вона сказала, що не кохає його… це був блеф. Він майже бачив, як у її погляді промайнув біль.

— Бреше… — прошепотів він, впираючись ліктями в стіл. — Вона не могла так швидко забути. Не могла…

І все ж, він дурень. Пів року мовчання, пів року втечі від усього. Тоді, коли треба було боротися, переконати її, вирвати з її рук цю фальшиву впевненість — він зник. А зараз… намалювався. І тепер поряд з нею цей тип.

Хто він? Сергій уявив його обличчя. Ввічливий, спокійний, без зайвих рухів — справжній «джентльмен». На його фоні Сергій виглядав занадто різким, занадто зіпсованим власною впертістю. Мабуть, у нього бездоганна репутація, гарне майбутнє, все чітко сплановане. На такому фоні він і справді програє.

А якщо ні? Якщо це лише маска? Хто знає, що приховує цей «ідеальний хлопець»?

Сергій відчув, як усередині піднімається хвиля ревнощів, змішана з відчаєм. Він опустив голову й міцно стиснув зуби.

— Аня… — видихнув він, — ти ж моя. Ти завжди була моєю.

Та холодна тиша залу відповідала йому байдужістю.