Розділ 30

Гордість Сергія була надломлена. Він завжди звик перемагати, завжди отримував те, чого хотів. Аня стала першою, хто відкинув його, і це боліло глибше, ніж будь-яка зрада чи поразка в бізнесі.

Перші дні він намагався втопити біль у звичному — жінки, вечірки, алкоголь. Але вперше це не працювало. Кожна усмішка випадкової дівчини лише болісно нагадувала йому про ту, яку він втратив.

Сергій різко змінив тактику. Кожного вечора після роботи він ішов у спортзал. Залізо заміняло думки, кілометри на біговій доріжці стирали спогади. Його тіло змінювалось, але головне — змінювався він сам.

Через місяць він полетів до Швейцарії — на престижну конференцію з нерухомості й інвестицій. Там він жадібно поглинав нові знання, знайомився з людьми, будував контакти. «Чим більше буду працювати, тим менше залишиться місця для неї», — переконував себе.

Він з’їхав із тієї квартири, де кожен кут нагадував про Аню. Орендував іншу — простору, світлу, без її тіні. Навіть машину змінив, немов відрізавши нитку минулого.

І йому майже вдавалося забути. Майже.

Аня теж вирішила поставити крапку. Вона залишила роботу в магазині, щоб більше не відчувати рутини й тягаря старих спогадів.

Ліза, яка після звільнення знайшла нове місце в престижному агентстві нерухомості, запропонувала їй приєднатись.

— Тобі це підійде, — сказала вона впевнено. — Ти розумна, у тебе хороше чуття на людей.

І мала рацію. Аня швидко влилася в новий колектив, вчилася, працювала допізна, і що важливіше — відчувала себе корисною. Робота заповнювала порожнечу, відволікала від болю.

Час ішов. Минуло пів року.

Вони обоє жили своїм життям.

Життям, у якому більше не було «Ані й Сергія».

Життям, де вони намагалися переконати себе, що минуле справді позаду.

Але найглибші рани ніколи не гояться повністю.