Розділ 32

В агентстві, де працювала Аня, готувалися до великої угоди. Клієнт із-за кордону приїжджав оглянути об’єкт — сучасний бізнес-центр, і саме Ані доручили супровід. Це була її перша така серйозна робота, і вона хвилювалася. 

— Тримайся впевнено, — підбадьорила її Ліза. — Ти справишся. Артем буде поряд якщо що.

Аня усміхнулась, поправила строгий костюм і зайшла в конференц-зал. Там уже зібралися представники інвестора, Артем та ще кілька колег з агентства, і… він.

Сергій.

Високий, підтягнутий, з новою зачіскою й холодним діловим поглядом. Він сидів за столом переговорів поруч із закордонними партнерами, щось уважно переглядав у документах.

Аня завмерла на порозі. Серце шалено забилося. Вона спробувала зібратись, нагадала собі, що тепер вона професіоналка, і спокійно підійшла до столу.

— Доброго дня, — сказала вона впевнено, кидаючи короткий погляд на Сергія. — Я Анна, агент із нерухомості, і сьогодні я проведу для вас презентацію об’єкта.

Її голос не здригнувся, хоча всередині все перевернулось. Сергій підняв очі. І в ту ж мить їхні погляди зустрілися.

Він не здригнувся й не змінив виразу обличчя — лише ледь-ледь примружився, немов не повірив, що бачить її тут.

— Дуже приємно, — коротко промовив він, але тон його був інший: не діловий, а особистий, глибший, ніж того вимагала ситуація.

Аня відчула, як під ногами ніби хитнувся ґрунт.

Вона почала говорити про квадратні метри, переваги розташування, вигідні умови оренди. Слова лилися чітко, впевнено, але щоразу, коли зустрічалася з його поглядом, губи ледь тремтіли.

Сергій уважно слухав, іноді ставив запитання партнерам, але час від часу його очі зупинялися лише на ній. І тоді навколо ніби зникали всі — залишалися лише вони двоє.

Коли зустріч закінчилася, інвестори подякували й пішли з колегами оглядати приміщення. У залі залишилися тільки Аня й Сергій.

— Ти… тут працюєш? — його голос звучав тихо, але твердо.

— Так, — відповіла вона. — І в мене все добре.

Вона вже хотіла піти, але Сергій раптом піднявся з-за столу, став прямо перед нею.

— Минуло пів року, Ань. А я все одно не можу тебе забути.

Її пальці стислися в кулак. Вона дивилась йому в очі, намагаючись залишитися холодною, але відчувала, як серце видає зовсім іншу правду.

— Ми вже все сказали, Сергію. Не потрібно починати знову, — промовила вона, але голос був тихіший, ніж хотіла.

Він зробив крок ближче.

— Можливо, ти сказала все. Але я — ще ні.

В цей момент в зал зайшов Артем. Припідняв брову питально.

—Ань ти йдеш? Все нормально?