Розділ 31

У новій фірмі Аня швидко влилась у колектив: усміхнена, відповідальна, вона одразу сподобалася колегам. Але особливо — Артему.

Високий, підтягнутий, завжди в костюмі та з невимушеною усмішкою, він умів говорити так, що навіть буденні слова звучали легко й дотепно.

Якось у обідню перерву, коли всі збирались у невеличке кафе поряд з офісом, Аня сіла за вільний столик. За хвилину поруч з’явився Артем із кавою та круасаном.

— Це тобі, — поставив він на стіл.

— Але я ж не замовляла, — здивувалась Аня.

— Я знаю, — хитро усміхнувся він. — Просто подумав, що така дівчина точно любить каву з круасаном. Інтуїція мене підвела?

Аня ледь не розсміялась.

— Ну… сьогодні ти вгадав. Але завтра це може бути щось зовсім інше.

— О, тоді доведеться брати ще кілька різних варіантів. Уявляєш, я зранку несу цілу тацю: каву, чай, сік, круасан, сирники й салат… — Артем зображав серйозність, але в очах сміялось.

Аня не стрималась і засміялась:

— Тоді я точно не встигну повернутись з обіду вчасно.

Їхня розмова була легкою й невимушеною. Вперше за довгий час Аня відчула, що може говорити просто, без напруги.

Через кілька днів Артем запросив її на побачення. Спершу вони пішли в кіно — звичайна романтична комедія, де обидва тихо сміялись над кумедними моментами, а після — в ресторан із французькою кухнею.

Артем виявився справжнім знавцем у вині та стравах.

— Рекомендую спробувати лосось у білому винному соусі, — радив він, уважно дивлячись на меню.

— А якщо я захочу піцу? — жартома підняла брову Аня.

— Тоді я героїчно приєднаюся до тебе, щоб ти не почувались винною. Хоча… піца й французьке вино — цікаве поєднання, треба буде внести в історію гастрономії, — з посмішкою відповів він.

Він галантно відсунув для неї стільчик, допоміг вибрати страву, розповідав кумедні історії з подорожей. З ним було легко й спокійно, і навіть затишно.

Після вечері вони викликали таксі. Дорогою розмова не вщухала, ніби вони знали одне одного вже давно. Машина зупинилася біля під’їзду Ані. Вона вже хотіла подякувати й попрощатись, але Артем обережно взяв її за руку.

— Гарного вечора, — тихо сказав він і нахилився.

Поцілунок був ніжний, але водночас палкий, із тією теплотою, яка залишає після себе тремтіння. Аня відчула, як у ній щось відгукнулося. Їй було добре.

Вона зайшла в квартиру й, торкнувшись пальцями губ, уперше за довгий час посміхнулась сама до себе.

Але коли лягла в ліжко, думки знову повернулися до Сергія. Його образ раптово виринув, і душа защеміла.