Розділ 29

Два дні Сергій не виходив з квартири.

Штори були зачинені, на столі — недопита кава, попіл у попільничці й купа зім’ятих паперів. Він ходив із кутка в куток, то сідав, то знову вставав, розмірковуючи, куди зайшло його життя. Вперше він відчув себе безсилим: ні гроші, ні зв’язки, ні досвід — нічого не допомагало.

У понеділок зранку він нарешті зібрався, накинув костюм і вирушив на роботу. Його кроки були важкими, але обличчя — кам’яним.

Увійшовши в офіс, він різко покликав:

— Ліза, зайди до мене.

Дівчина увійшла до кабінету з усмішкою, та коли побачила його холодний погляд, серце тривожно стиснулося.

— Ти звільнена, — коротко кинув Сергій.

— Що?! — Ліза завмерла. — Сергію, але чому? Що сталося?

Він гірко усміхнувся, але в усмішці не було тепла:

— Спитаєш у своєї подруги. Іди.

Ліза вийшла з кабінету розгублена й ображена. Слова «спитаєш у подруги» свербіли в голові. І тільки одна подруга приходила на думку — Аня.

Того ж дня Ліза приїхала до магазину, де працювала Аня. Поряд було маленьке затишне кафе. В обідню перерву вона перехопила її.

Аня вийшла з дверей, тримаючи в руках каву в стаканчику, і зупинилася, побачивши Лізу.

— Привіт, — обережно сказала та.

Аня подивилася на неї холодно, відсторонено.

— Що сталося у вас із Сергієм? — одразу випалила Ліза.

— Ми розсталися, — відрізала Аня рівним голосом.

Ліза закусила губу.

— Він мене звільнив… за тебе.

Аня тяжко зітхнула і тихо сказала:

— Мені дуже шкода, Ліз, що ти постраждала через мене. Але, повір, ще з першої нашої зустрічі було зрозуміло, що ми з ним не пара.

Ліза глянула на неї з болем і роздратуванням.

— Дура ти. Він же тебе кохає, це ж видно! Як він дивиться на тебе, як ставиться! Навіть мене, найкращого агента у фірмі, звільнив. Я-то роботу знайду швидко, а от ти… даремно ти його відштовхнула.

Аня на мить опустила очі, а потім рівно сказала:

— Ліз, я вирішила. Це кінець. Я хочу перегорнути сторінку. Розумієш?

Ліза хитнула головою, склавши руки на грудях.

— Ну, подивимось, чи вийде це в тебе.

— Вийде, — впевнено відповіла Аня.

Але щойно Ліза пішла, впевненість розсипалась усередині на гострі уламки. В душі все тріщало й боліло, і вона відчувала: жодна сторінка ще не перегорнута.