Розділ 28

На диво, того ранку Аня прокинулась легко, ніби й не було вчорашньої втоми. Вона зварила собі каву, вдихаючи гіркий аромат і намагаючись зібрати думки.

У дверях раптом з’явилася сусідка, а за її спиною стояв Сергій.

— О, Аню, я тут Сергія зустріла в під’їзді, — весело сказала сусідка. — Я вас залишу, мені ще на роботу.

Вона майже одразу зникла, лишивши їх удвох у тісній кухні.

Сергій зробив крок уперед, очі світилися тривогою й надією водночас.

— Аню… нам треба поговорити.

Вона мовчки відставила чашку на стіл.

— Кажи.

— Ти ж знаєш, що я кохаю тебе, — почав він гаряче. — Учора, коли ти зникла, я мало не збожеволів. Я шукав тебе всю ніч. Ти ж відчуваєш, що між нами є щось більше?

Аня підняла на нього спокійний, холодний погляд.

— Сергію, не обманюй ні мене, ні себе. У нас нічого немає.

Він стис кулаки.

— Як це немає? Ти не можеш просто так все перекреслити. Ти ж відчувала… — він зробив паузу і вдивився їй у вічі. — Ти ж кохаєш мене, правда?

Вона витримала його погляд і твердо сказала:

— Ні.

Це коротке слово прозвучало, як вирок.

— Ні? — повторив він, ніби не вірячи своїм вухам. — Ти справді нічого не відчуваєш?

— Абсолютно, — відрізала Аня. — Я хочу, щоб ти більше не приходив. Мені не потрібні ні твої виправдання, ні твоє кохання.

Він зробив ще один крок, майже благально:

— А якщо ми все почнемо заново? Якщо я змінюся?

— Сергію, — її голос став ще холоднішим, — вийди.

Він постояв кілька секунд, ніби чекав, що вона передумає. Але в її очах не було ані краплі сумніву. Тоді він повільно розвернувся і пішов, навіть не грюкнувши дверима.

Аня залишилась одна з чашкою холодної кави, але дивно спокійна. Її рішення було остаточним.