Розділ 27

Аня бігла вулицями, навіть не помічаючи, куди несе її нічне місто. Сльози застилали очі, серце билося так сильно, що здавалося — от-от вирветься з грудей. Вона зупинилась тільки тоді, коли зрозуміла, що ноги вже не слухаються.

В кишені був лише невеликий гаманець і старенький телефон. Ключі від квартири  вона, на щастя, мала при собі. І саме туди вирішила повернутися. Вахтерша спала, вона тихенько прошмигнула на сходи.

Кімната зустріла її тишею й темрявою. Сусідки не було — мабуть, залишилась ночувати десь у друзів. Аня кинула речі на стілець і опустилася на ліжко, закутавшись у ковдру.

Голова ще паморочилась після того, що сталося в клубі. Перед очима вставали уривки: настирливий Стас, його нахабна усмішка, як він торкався її руки. Потім — різкий погляд Сергія, його міцні руки, які вирвали її з чужого полону. І нарешті — мама Сергія, її холодний голос, слова, що різали, наче лезо: «Без роду без племені… сіра мишка… йди геть…»

Аня схлипнула й стиснула ковдру міцніше. Вона ніколи не почувалась настільки приниженою й зайвою.

«Чому я повірила в казку? Чому вирішила, що можу бути поруч із ним? Це ж був лише сон. Красивий, але чужий…»

Телефон світився кількома непрочитаними повідомленнями. Сергій.

Аня не відкривала їх. Вона боялася: якщо прочитає — зламається, знову піде за ним, знову повірить. А цього більше не можна допустити.

Вона притулила телефон до грудей і прошепотіла сама собі:

— Все… кінець.

Сльози знову покотились щоками. Вона плакала довго, тихо, щоб не чути власного голосу. Потім виснажена заснула прямо в одязі, зі сльозами на обличчі.Виснажена вона не чула навіть дзвінки у двері.

Уві сні їй снився Сергій. Як він дивиться на неї, як ніжно торкається її руки. І навіть уві сні Аня намагалася вирватися, відштовхнути його, але серце вперто стискалось від болю й кохання водночас.