Розділ 26

Сергій сидів на краю ліжка, стискаючи записку Ані так сильно, що аркуш майже порвався. Всередині все кипіло — біль, образа, злість і відчай. Вперше він усвідомив: якщо зараз нічого не зробить, може втратити її назавжди.

Він схопив телефон і кілька разів поспіль подзвонив Ані. Відповіді не було. Написав повідомлення: «Ань, я все поясню. Тільки дай шанс поговорити.» — але відправлене так і залишилось без прочитання.

Сергій вибіг у коридор. Мама стояла біля дверей, таки не пішла геть, руки схрещені на грудях, обличчя холодне й переможне.

— Ось бачиш, вона тебе вже кинула, — мовила спокійно. — Я ж попереджала.

Сергій уперше не стримався й підняв голос:

— Це ти її вигнала! Ти зруйнувала наші стосунки!

— Я врятувала тебе від ганьби, — відрізала мати. — Вона тобі не пара.

— Досить! — різко перебив її він. — Скільки можна? Я вже не хлопчик, якого можна смикати за ниточки. Це моє життя! І я сам вирішу, з ким бути.

Мати приголомшено відступила на крок — вперше почула такий тон від сина.— Сергію, подумай…

— Я вже подумав, — твердо відповів він. — Якщо вибір між тобою і нею — я оберу її. Бо я її кохаю.

Не чекаючи відповіді, Сергій зачинив за собою двері й пішов.

Він об’їздив кілька місць, де могла б бути Аня: її квартира, улюблену кав’ярню, навіть зупинявся біля парку, де вони гуляли разом. Нічне місто було холодним і порожнім. У серці — порожнеча, що з кожною хвилиною ставала глибшою.

Сергій зупинився біля підʼїзду . Підійшов до вахтерки, запитав, чи поверталась Аня. Та лише похитала головою. Піднявся подзвонив , ні шороху.

Він відійшов убік і сперся на машину. Поглянув на вікна,, темні, мовчазні.

«Ань, де ти? Чому не віриш мені?»

Телефон знову засвітився — жодної відповіді. Лише глуха тиша.

Сергій відчув, що вперше в житті по-справжньому бореться за когось. Не через гордість чи амбіції — а тому що серце підказувало: без неї він ніхто.

— Я знайду тебе, — прошепотів він у темряві. — І доведу, що не дам нікому нас зруйнувати.