Розділ 25

Аня відчувала себе дуже напружено. Вона не знала, як поводитися з Сергієм. Поцілунок був надто щирим і палким, щоб його забути, але сумніви роздирали душу.

— Мені потрібно подумати, — тихо промовила вона, відводячи очі. — І прошу, ти теж подумай над моїми словами. Ми не пара. Твоя мама права.

Сергій лише хитнув головою, наче відкидаючи саму думку.

— Мені нема над чим думати, Ань. Я й так розумію, що не можу без тебе. Я немов божеволію, коли ти не поруч.

Він обійняв її міцніше.

— Давай спати. І не вигадуй нічого, прошу.

Аня видихнула й здалась — опору вже не залишилось. Вона пішла з ним до спальні, і вони заснули в обіймах один одного.

— Що тут робить ця миша?! — раптово пролунав різкий жіночий крик.

Сергій і Аня прокинулись, розгублено кліпаючи очима. У дверях стояла його мама. Її очі палали гнівом.

Сергій схопився на ноги.

— Мамо, будь ласка, вийди. Зараз не час для криків.

— О, час завжди є! — відрізала вона. — Краще скажи, коли ти вже прозрієш і зрозумієш, з ким зв’язався?

Сергій наполегливо попросив маму вийти на кухню. Сам лишив Аню в ліжку, обернувшись до неї і майже наказав:

— Лежи тут. Я сам розберусь.

У кухні запах кави змішався з напруженою тишею.

— Як ти сюди потрапила? — голос Сергія був крижаний.

— А ключі? Я ж мати, маю право, — гордо відповіла вона.

— Тобто це ти мала ключі від квартири, а не Аня? — очі Сергія спалахнули.

— А хто ж іще? — знизала плечима. — І телефон твій подарований я теж забрала. Бо вона не заслуговує на такі речі.

Сергій стискав кулаки, але намагався стриматися.

— Мамо, вона моя дівчина і я її кохаю. Це мій вибір і моє життя.

— Я більше прожила за тебе і можу з упевненістю сказати: вона тобі не підходить! — різко відповіла мати. — Де ти, а де вона? Без роду, без племені.

— Ти її не знаєш, тому не потрібно судити, — відрубав Сергій.

— Все видно відразу, — в’їдливо сказала жінка. — Сіра мишка, селючка. Неозброєним оком видно. І дізнаватися й чути про неї не хочу. Я ж тебе знайомила з Діаною, дочкою Ніночки. Така гарна дівчина! Витончена, скромна.

(Думки Сергія: Діана? Скромна? У перший же вечір нависла на мене. Розважився з нею одну ніч — і все. Порожня лялька, нецікава й бездушна.)

— Мам, це мій вибір, змирись, — твердо сказав він.

Аня почула майже всю розмову, крім останніх слів Сергія. Серце її стислося. Сльози підступили до очей. Вона швидко зібрала свої речі й вибігла з квартири, навіть не зачинивши за собою двері.

За кілька секунд у коридорі грюкнули підбори — мама Сергія також вибігла, обурена, не збираючись миритися з його прагненням бути з Анею.

Сергій повернувся в спальню, та Ані вже не було. На тумбочці лежав аркуш паперу.

Він тремтячими руками розгорнув його:

«Не дзвони мені. Забудь мене.»

Сергій відчув, як щось обірвалося всередині.