Розділ 21

– Привіт. Треба зустрітись? – у слухавці пролунав знайомий голос Лізи.

– А куди? – Аня, лежачи на ліжку, безсило гортала порожні повідомлення в телефоні, немов чекала того, чого вже не мало статися.

– Давай сьогодні підем розважимось. Хоч кудись сходимо? – голос подруги звучав енергійно й трохи настирливо, ніби вона відчувала, що подруга потребує встряски.

Аня мимоволі зітхнула. Їй хотілося відповісти «ні», закутатись у ковдру й залишитись наодинці зі своїм болем. Але водночас вона відчувала — якщо зараз відмовиться, то потоне у власних думках остаточно.

– Гаразд, – нарешті вимовила вона, – але тільки ненадовго.

– От і добре! – зраділа Ліза. – Ненадовго, так ненадовго. Виберемось хоча б кудись, щоб ти знову не сиділа у чотирьох стінах.

Аня поклала телефон і кілька хвилин дивилась у стелю. Усередині було порожньо й водночас важко. Вона сама собі зізналася: їй потрібна Ліза, бо саме зараз вона єдина, хто витягне її з того провалля, у яке вона скотилася через Сергія.

Вона підвелась, подивилася у дзеркало й сумно усміхнулася:

– Ну що, Аню, збирайся. Хоч зроби вигляд, що життя не закінчилось.

Вперше за останні дні вона дістала туш і губну помаду. Це було схоже на маленький виклик не Сергію, а самій собі — що вона ще має сили виглядати живою, навіть якщо всередині все кричить і болить

Дівчата приїхали до нічного клубу й одразу вибрали затишний столик у напівтемному залі. Замовили коктейлі й легкі закуски. Музика гучно била в такт, але не заважала розмові.

— Ну, розповідай, — Ліза нахилилась ближче до Ані, її голос звучав тепло й ненав’язливо. — Що там у тебе з Сергієм?

Аня зітхнула й повела плечима.

— Та що… Награвся зі мною. Отримав, що хотів, і зник, — гірко посміхнулася вона, крутячи соломинку у склянці.- Ще й маму свою на мене направив, щоб вона мене спочатку принизила , а потім вигнала.

Ліза подивилася на неї пильно, навіть якось дивно.

— Не знаю, Аню… Я бачила Сергія на роботі. Він зараз зовсім не схожий сам на себе. Постійно гримає на всіх, ходить злий, як чорна хмара. Це не виглядає так, ніби він просто “відкинув” тебе й забув. Тут щось інше.

Аня скривилася, ображено відмахнулась:

— Інше? Та яке ще інше? Він навіть на мої повідомлення не відповідає, дзвінки ігнорує. Для нього ніби мене не існує.

Ліза замовкла, але в очах блиснула іскра сумніву. Вона відчула, що історія з Сергієм зовсім не така проста, як думає подруга.

Щоб не заглиблюватися в похмурі думки, дівчата вирішили розрядити атмосферу. Вони підвелися зі столика й подалися на танцпол. Під ритм гучної музики тіло саме підхоплювало рух, і невдовзі вони вже сміялися, забувши про все.

І саме тоді, серед строкатих вогнів і натовпу, до них підійшов Стас. Він виглядав напрочуд галантним: усміхнений, охайний, з легкою впевненістю у погляді.

— Ну що, красуні, дозволите скласти вам компанію? — промовив він з тією ввічливістю, яку рідко зустрінеш у клубі.

Не чекаючи відмови, Стас поманив офіціанта й замовив для дівчат коктейлі.

— За чудовий вечір, — підняв келих він.

Ліза з Анею перезирнулися й ледь помітно всміхнулися. Його поведінка здавалася дивно приємною.

Він замовляв для дівчат коктейлі, жартував, нахилявся ближче, щоб щось прошепотіти. Особливо багато уваги він приділяв Ані: то поправляв її пасмо волосся, то легенько торкався до руки, ніби випадково. Його ввічливість межувала з надмірним залицянням, і Аня трохи червоніла, хоча намагалася триматися спокійно.