Розділ 16

Адам

Два дні я шукав квартиру, щоб з’їхати від батьків. Після тієї ночі у віллі, коли просто тримав у обіймах Аню, немов найдорожчий скарб, поки вона спала, я крутив у голові тисячу думок.

Боровся з собою. Як так? Я ж звик гратися з дівчатами, брати від стосунків тільки легкість і кайф. Але з Анею… гратись не хочу. Вона інша. Вона не чіпляється, не висне на мені, спокійно відшиває, коли їй щось не до душі. І саме цим запалила в мені такий вогонь, що я сам себе не впізнаю.

Але страшно. Реально страшно. Що буде, якщо цей вогонь згасне? Якщо все розсиплеться, як і завжди?

Та чорт забирай, як же солодко з нею.

Квартиру в будь-якому випадку треба знайти. Я давно хотів з’їхати від батьків. А чи житиму з Анею чи сам — подивимось.

Два дні намагався не думати про неї. Два дні — і знову ловив себе на тому, що уявляю її усмішку, її запах, її голос.

Навіть коли Стас потягнув мене в нічний клуб і познайомив з якоюсь дівчиною, яка одразу вчепилася в мене, думки були знов про неї.

— Чого такий сумний? — запитує Стас.

— Та все нормально.

— Та ні, братан, ти що… закохався? Хто вона? Аня, напевно? — сміється.

Від цього «Аня» в душі щось йокнуло.

— Що, відшила тебе? — підколює він. — Та розважся ти вже!

Дівка знову підійшла, почала чіплятися, а Стас підморгнув:

— Та йди оно в кімнату з тею лялькою,  розважайся.

Я й пішов. Але коли вона почала цілувати мене і стягувати сорочку… щось у мені перемкнуло. Встав — і пішов.

Знову ніч без сну. І знову в голові тільки Аня.

Зранку подзвонив ріелтор. Подивився квартиру — сподобалась. Замовив клінінг, і вже в обід усе було чисто, готове.

Їду до будинку Ані.

Набираю. Не бере слухавку.

«Чортова мала… грається», — бурчу сам до себе.

На восьмий дзвінок нарешті відповіла.

Коли вона вийшла з під’їзду, я завмер. Сонна, очі ще напівзаплющені — і така красива, що в мене просто перехопило подих. Хотів поїхати десь поїсти, але вона така сонна.

Вирішив відвезти її в нову квартиру, показати. Переживав, чи сподобається. Поки їхав, мріяв, щоб вона залишилась. Просто щоб полежала в моїх обіймах. Я б навіть не торкався… напевно.

Але в ліфті не витримав. Притягнув до себе й поцілував. І все — дах зірвало. Не тільки в мене. В її очах було те саме бажання, те саме шаленство.

Я не міг повірити в те, що відбувалося. Ні з ким раніше, з жодною дівчиною, я такого не відчував. Ця проста дівчина палала в моїх руках, немов сірник, і розпалювала мене зсередини до межі.

Треба признати самому собі.

Я не можу її втратити.

Вона — моя.