Розділ 5

— Ти просто нестерпна! — Сергій гарячкував, його голос лунав надто голосно, а в очах палахкотів вогонь. — Недолуга, вперта, вперта до безтями!

—  Нагадати, хто мене сюди притягнув? Я не просилася. І взагалі, краще викличу таксі і поїду. Негайно!

Вони стояли біля басейну, трохи осторонь від гучного танцполу. Навколо — тиша, розмита лише приглушеним гулом музики та мерехтінням ліхтариків, що м’яко освітлювали воду. Басейн з підсвіткою здавався чарівним — мов сцена для невидимої драми.

— Не чіпай мене! — Аня смикнулася, намагаючись вирвати руку з його хватки.

— Спокійно, — прошипів Сергій, але саме в той момент вона рвучко відсторонилася, і вони обоє, надто близько один до одного, втратили рівновагу. Вода з бризками прийняла їх у свої обійми.

Вони спливли майже одночасно. Аня закашлялась, змахуючи мокре волосся з обличчя, але Сергій випередив її — обережно прибрав пасма з її щік і тримав її в обіймах.

— Все добре? — прошепотів він.

Вода навколо виблискувала, підсвітка басейну грала золотими відтінками, ліхтарики навколо зливалися в казкове мерехтіння. В очах Сергія Аня раптом побачила ці вогники — чи, може, то блищали його власні?

Він був красивий у цей момент. Його погляд затримався на її губах. А серце Ані почало шалено калатати.

«Це просто від холоду», — виправдовувалась вона перед собою.

Але він поволі нахилявся до неї, немов зачарований. Його очі блищали, а обійми здавались міцними й теплими — аж надто теплими для випадковості.

Не думаючи, вона хлюпнула йому долонями воду просто в обличчя.

Сергій тихенько зойкнув і чортихнувся, відсахнувшись. Момент було втрачено.

Аня вже видиралася з басейну, скинула мокру футболку, не звертаючи на нього уваги, і почала її викручувати.

Сергій виліз слідом і… завмер. Його очі ковзнули по її тілу, зупинились і мовби застрягли.

— Що ти робиш?.. — хрипко запитав він.

— Готуюсь тікати від тебе подалі, — спокійно відповіла Аня. — Хоч і мокра, але з гідністю.

Він зробив крок до неї.

— Дівчинко… не грайся так зі мною. Дарма ти зняла футболку.

І вже наступної миті він стояв зовсім близько, обійняв її, притис до себе.

Аня різко пручалась, —

— Відпусти!

— Аня…

Її ляпас розрізав повітря, і на секунду настала глуха тиша. Вона знову спробувала вирватись із його рук.

— Ти зовсім божевільний! — просичала вона. — Не плутай адреналін із почуттями.

Сергій не відповів. А Аня вже рішуче крокувала геть, краплі води стікали по її спині, а в голові калатала лише одна думка: «Не прив’язуйся до цього ловеласа. Не смій.»