Розділ 2

Минуло декілька днів. Лізка написала, що за прогнозом у їхній вихідний дощі, тож запропонувала замість пляжу солярій. Аня погодилася.

Нарешті вихідний. Аня прокинулася під звуки мелодії мобільного. Хто це так рано? На екрані — Ліза.

— Ало.

— Привіт! Блін, записала нас на третю годину, тож до зустрічі. Адресу скину, — швидко випалила Ліза.

Аня глянула у вікно: день хмарний, але не настільки, щоб не сходити на пляж. Та раз уже Ліза забронювала солярій — ну й нехай, інколи можна і побалувати себе. Грошей, щоправда, не дуже багато, доведеться витратити ті, що відкладала на сукню.

Вона вдягла літню голубу сукню на тонких бретельках, її худі, гарні плечі прикрашало довге світло-русе хвилясте волосся, яке сьогодні вирішила розпустити. Легкий макіяж: трішки туші на довгі вії та прозорий блиск на губи. Взяла сумочку й вирушила на зустріч.

Салон виявився непоганим — дівчат навіть пригощали шампанським і цукерками. Влітку солярій був зі знижкою, тож вони раділи гарній ціні і сервісу. Ліза, однак, виглядала якоюсь дивною — Аня відчула щось не те, але після келиха шампанського перестала хвилюватися.

Щасливі, дівчата вийшли із салону, аж раптом Аня помітила, що погляд Лізи був спрямований кудись убік. Повернувшись, вона побачила Сергія, який спершись на авто, звабливо посміхався їй. Біля нього стояв Вадим — хлопець Лізи. Аня згадала, що вони здружилися.

Аня зупинилася, повернулася до подруги:

— Я ж просила закрити цю тему. Ти мене підставила?

Та вже нічого не вдієш: через кілька кроків вони підійшли до хлопців. Вадим обняв Лізу, поцілував у щічку, привітався з Анею.
Сергій провів кісточками пальців по руці Ані, ледь торкаючись шкіри, й тихо, дивлячись їй в очі, прошепотів:

— Ти гаряча штучка…

Його погляд палав, ніби він їв її очима. Аня відчула тривогу — такого на собі ще не відчувала. Вона швидко взяла себе в руки:

— Все зрозуміло з тобою, — холодно, але з посмішкою в голосі, промовила вона. — Приставучий і нахаба?

Сергій тільки слащаво посміхнувся. Він справді був красивий: біла обтягуюча футболка й джинси підкреслювали підтягнуте, м’язисте тіло, яке буквально переливалося на сонці.

— А ти брехушка. Так що один-один, — посміхнувся він і наказовим тоном додав, звертаючись до всіх: — Сідаємо в машину, їдемо щось перекусимо. Дівчата, ви ж голодні?

Аня спробувала відмовитися:

— Ой, приємно було побачитись, Лізо, Вадиме… — почала вона прощатися, обіймаючи друзів.

— Та чого ти, поїхали! — Ліза здивовано дивилася на неї. — Вихідний же, розважимось.

— Я на дієті, й доїду сама маршруткою, — стояла на своєму Аня.

Сергій дивився на неї пильно, навіть трохи лячно. Потім глузливо промовив:

— Та ладно, не з’їм я тебе, Ань. Поїхали, — і майже силоміць посадив її в авто.

В машині Аня помітила, що вони їдуть повз її будинок.

— А можна нам із Лізою забігти до мене перевдягнутися? Ми після солярію липкі і… пахнемо, — піджартувала вона.

Сергій невдоволено, але погодився:

— Кажи, куди їхати, — повернув дзеркало, щоб бачити Аню. Її голос звучав спокійно, коли вона диктувала маршрут, і вона нарешті трохи розслабилася, бо його погляд став байдужим.