Розділ 1

— Алло, — сказала Аня, приклавши телефон до вуха.

— Привіт, це Сергій, з агентства нерухомості, — почувся приємно-глузливий чоловічий голос.

— Щось трапилось із Лізою? — серце Ані на мить підскочило. Чому цей бовдур дзвонить мені? Вона згадала, як колись вони з Лізою разом влаштувалися стажерами в агентство нерухомості. Тоді один із власників, Сергій — напищений мажор, явно задивлявся на неї. Але вона його морозила й не звертала уваги. Зрештою, Лізі запропонували роботу, а їй — ні. Та й добре, бо на той час Аня вже знайшла місце в магазині елітного одягу з чудовою зарплатнею. То чого він дзвонить зараз? Перше, що спало на думку: сталося щось із Лізою.

— Ні, з Лізою все добре, — відповів Сергій, і вона навіть у слухавці відчула його усмішку.

— То чому дзвониш? — різко запитала Аня.

— Що ти робиш сьогодні ввечері? — протягнув він слащавим голосом.

— Ага, ось так от… Ну скажімо так, я зайнята. І взагалі — не самотня. Тож нічого не вийде, — промовила вона з легким сарказмом.

— А Ліза казала, що ти вільна, — не здавався він.

— А з Лізою я давно не спілкувалась, тож вона багато чого може не знати, — відповіла вона, додавши усмішку в голосі.

— Поняв. Ну, щасти, — кинув він.

Аня поклала телефон у кишеню й посміхнулась: От причепився ж… Дівчата в місті закінчились чи що?

Та не встигла зробити й кількох кроків, як телефон знову задзвонив. Ліза. Він що, її в сутинером вписав чи що? Вона натиснула кнопку відповіді.

— Ти що Сергію нагородила? Яка ти зайнята стала? Відколи? — почулося ворчливе Лізине.

— Ну привіт, подруго. Мені не потрібні ніякі Сергії. Скажи йому, хай відчепиться. І хто тебе просив давати мій номер? — у голосі Ані забринів холод.

— Ань, ну ти й дура, — обурилася Ліза. — Він же на побачення тебе кличе, а ти морозишся.

— Він з півмістом на побачення ходив, я не хочу бути ще однією галочкою в його списку. І взагалі, не смій більше давати мій номер без мого дозволу. Ще й подругою називаєшся! — злісно кинула вона й завершила розмову.

Аня сховала телефон і вирушила до залу магазину. Сучасна стильна музика лунала в просторому приміщенні. Вона неквапливо проходила між рядами одягу, поправляючи вішалки, поки не дійшла до касира — в залі не було жодного клієнта.

Ввечері, майже без сил, вона дісталася до квартири, де орендувала кімнату. З кухні долинув знайомий голос — Альонка, її сусідка, щось жваво обговорювала. Аня зайшла на кухню і побачила Лізу, яка сиділа з чашкою чаю і цукерками.

— Чого ти приперлась? — різко кинула Аня. — Ми ж наче все вирішили. Ні на яке побачення я не піду, чуєш? Тим паче з цим Сергієм, мажором.

— Та чого ти так, — Ліза надула губи. — Він же красунчик. А тіло яке! Хоч розважишся, а то ходиш сама вже рік. Скільки збираєшся ще?

— Скільки треба — стільки й буду. І розважатися з ним не збираюся. Відчепися, — відрізала Аня і розвернулася, прямуючи до своєї кімнати.

За кілька хвилин у двері її кімнати постукали. На порозі стояла Ліза, на вигляд схвильована.

— Ань, він постійно про тебе розпитував. Ти йому реально сподобалася. Він красивий, багатий, у нього класна машина — нова, до речі…

— То йди з ним на побачення сама, — з холодом в голосі відповіла Аня. — Мені це все не потрібне.

Ліза продовжила сумним голосом:

— Шкода, такий хлопець пропав… А може, це твоя доля? Спробувала б ти?

Аня відповіла вже більш спокійно:

— Нічого я пробувати не буду. Не цікавить він мене, розумієш? Давай більше не будемо повертатись до цієї теми, добре?

— Добре, — погодилась Ліза. — Ходімо на кухню, повечеряємо? Там Альонка щось наготувала.

Дівчата таки пішли на кухню. Гомоніли про все, ділилися новинами, бо справді давно не бачилися. Ліза жила в гуртожитку зі своїм хлопцем, а оскільки обидві працювали, то інколи тільки на парах бачилися між роботою. Часу на довгі розмови бракувало.

Під час вечері з’ясувалося, що в них випав вихідний в один і той же день, тож вони одразу домовилися разом піти на пляж — адже літо в розпалі, а вони такі білі, як морозиво.