9

Увечері я тихенько вийшла на двір. Було майже темно. Ліна з Генкою знову кудись пішли, закохані голубки, а Сергій теж кудись поїхав. Я вирішила посидіти, подихати повітрям. Як завжди в улюбленій альтанці, в улюбленому кріслі, закутавшись у вже улюблений плед.

-Привіт, -почула голос Віталія

-Привіт

-Ти чому вийшла?

-А що?

-Ну ти ж хворієш..

-На вулиці літо, не бачу сенсу сидіти в будинку.

-Ну так, на вулиці літо, а ти примудрилась захворіти, - усміхнувся чоловік.

-Буває.

Ми замовкли. Я думала про щось своє, а Віталій дивився на мене.

-Коли ти на мене так дивишся, мені стає не по собі, - сказала я

-А як я дивлюсь?

-Ось так. Як чоловік дивиться на жінку.

Віталій усміхнувся, а моя шкіра вкрилась мурахами. Я різко відчула збудження і мені стало соромно. Добре, що він не бачив мого обличчя. Боже! Я не знаю, що робити і з ким поговорити.

-Лізо.., - покликав він мене.

-Що?

Лізунь, пробач мені.

-За що?

- За все.

-Віталію, ти ж дорослий чоловік, ти ж можеш контролювати свої почуття. І я не хочу бути третьою зайвою. Зрозумій. І післязавтра ми їдемо. Більше з тобою ми не побачимось, розумієш?Ти сам страждаєш і мене змушуєш.

Мій шепіт перейшов у плач. Віталій підсів до мене, поклав мою голову собі на груди і гладив мене. Мовчки. Кожен думав про своє.. Як же важко!

Весь наступний день ми збиралися. Хлопці з Ліною  пішли у парк, а потім у кіно. Я не пішла. Голова боліла та й серце нило. Вирішила залишитись вдома. Сергій декілька разів дзвонив, питав чи не передумала. Але я  вирішила побути сама. Приготувала вечерю, сходила в магазин, купила їжу в дорогу. Потім вирішила взяти ноутбук подивитись якийсь фільм.

У двері постукали, увійшов Віталій.

-Можна? - запитав він, заходячи.

-Звичайно

-Сьогодні наш останній вечір, - сказав він, - я б просив тебе провести його зі мною.

-Ну ми і так проводимо з тобою спільні вечори в альтанці. 

-Ну так, я б просив  поїхати сьогодні у сусіднє місто.

-Чому туди?

-Там мене ніхто не знає.

-То може не варто?

- Лізо, будь ласка, останній вечір.

-Добре.

-Тоді будь готова до сьомої години.

-Добре.

Віталій пішов. Закрила ноутбук. Витягла з валізи свою синю сукню в білий горох, трохи нижче колін і знайшла білі кеди. Розчесала волосся і подивилась у дзеркало. Лізо, Лізо! Як же тебе оце втрапило?

Рівно о сьомій вечора я вийшла на двір. Віталій уже чекав на мене. Коли ми сіли в автомобіль я запитала:

-А як хлопці відреагують на те, що нас немає?

-Нормально. Вони гулятимуть до глибокої ночі і повір, їм буде не до нас.

Ми їхали близько години та зупинились біля невеличкої кав'ярні. Світились ліхтарі, столи стояли прямо на терасі з видом на річку.

-Тобі подобається?

-Так, дуже

Ми присіли за стіл. Підійшов офіціант та приніс меню, але Віталій сказав , що меню вже замовлено.

-Ти замовив заздалегідь?

-Так, якщо ти не проти? Довіриш мені?

-Так, цікаво.

Нам принесли дві порції чізкейку та каву. А пізніше велике блюдо з морепродуктами та біле вино.

Мені подобалось все. І їжа, і вечір, і мій кавалер сьогодні. Я відволіклась від думок, а він сидів, усміхався і постійно дивився на мене.

-Я хочу на дивитись на тебе, щоб не забути. Щоб ти була у моєму серці.

-Віталіку, будь ласка...- зітхнула я.

Раптом заграла дуже гарна мелодія.

-Пішли потанцюємо?- він подав мені руку.

- Так, звичайно

Ми встали і трохи відійшли від стола. Віталій обійняв мене за талію, а другу мою руку міцно стиснув і поклав собі на груди.

Танцювали мовчки. Він постійно вдихав запах мого волосся і цілував у маківку.

-Що ти робиш? - запитала я.

-Хочу запам'ятати твій запах.

Після вечері ми поїхали на берег річки. Чоловік взяв з собою покривало і ми сіли . 

-Як тут тихо і добре, - сказала я

-Так, добре.

Він обійняв мене, нахилився і повернув моє обличчя до себе. Довго щось розглядав і поцілував.

-Навіщо? - відсахнулась я

-Бо я кохаю тебе, - прошепотів він.

-Не можна..

-Якби ти була проти, то тебе не було б тут зі мною.

Я промовчала, а він цілував мне знову і знову. І мені було так добре, що сльози мимоволі котились по щоках, а він збирав їх губами.